Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 238

Частина друга. Нація і клас
Подєбрадах. Він листувався з празькими українцями про можливість
викладати там протягом майже цілого 1923 року. У жовтні того року
Грушевський і далі вагався, куди їхати - до Праги чи Києва51. У се­
редині листопада 1923 року він нарешті зважився на користь Києва.
Формальною причиною відхилення празької пропозиції стало те, що
Грушевський і пражани не зійшлися в розмірі платні, але не менш важ­
ливим було й те, що пропо зиція походила від кіл, близьких до Микити
Шаповала, його головного супротивника в партії есерів. Лідери партії
не хотіли, щоб Грушевський їхав до України, бо вважали, що його по­
вернення зганьбить УПСР і українську справу загалом, але не змогли
переконати в цьому Грушевського52. У листопаді 1923 року, вже вирі­
шивши їхати в Україну, він писав Кирилу Студинському: «Розумію Ваші
побоювання, і сам не свободен від них. Але до Праги йти мині було б
дуже прикро - морально. Шаповал і К° мабуть вжили всіх інтриґ (в ко­
трих великі майстри!), аби мене можливо скомпромітувати на всі боки,
не було б там можливости ні жити спокійно, ні працювати, лиш вічно
вистерігатися ріжних інтриґ - і хто зна чи вдалось би їх перемогти!»53.
Він потрапляв із вогня у полум’я. Більшовицька влада жадала вико­
ристати повернення Грушевського, щоби підняти свій політичний імідж,
ще до того, як він перетне кордон. Одна харківська газета надрукувала
карикатуру, де постарілий Грушевський тягне назад в Україну віз сво­
їх книжок54. Ще у Відні Грушевський через колеґ у Харкові та Львові
спростовував заяву одного з тогочасних українських керівників Міхаіла
Фрунзе, нібито він писав покаянного листа і просив більшовиків дозво­
лити йому повернутися.
Що змусило Грушевського, попри всі застережливі сиґнали з Украї­
ни, таки вернутися до Києва? Як свідчать його листи, він залагоджував
свої справи в Центральній Европі так, ніби вирушав до країни, звідки
вже не повернеться55. Про певну важливу причину ризикнути і, незва­
жаючи на попередження друзів і ворогів, повернутися в Україну, він
згадав у листі до одного американського кореспондента: «[Я] прийшов
до того переконання, що робота за кордоном стає все менше продук­
тивною, користною з національного становища, і на Україні вже можна
працювати з більшою користю»56. Грушевський вірив, що справжнє за­
вдання - це не лобіювати іноземні уряди чи брати участь в емігрант­
ській діяльності, а провадити культурницьку працю вдома, де склалася
сприятлива для цього політична ситуація. У тому самому листі він на­
голосив, що залишається відданим культурницькій праці як важливому
чиннику у формуванні національної ідентичности: «Ви справедливо жа­
236