Частина друга. Нація і клас
ціялістичним ідеалам. Грушевський заявив, що ці елементи відчужують українське населення від влади, і знову запропонував допомогу своєї партії у справі зближення села й більшовицького уряду та запобігання селянським повстанням. Справжню причину відмови легалізувати його партію в Україні він убачав у тому, що це суперечитиме чинній системі врядування, і закликав Раковського змінити систему. « Як соціяліст до соціяліста, в ім’ я спільних інтересів соціялістичної революції,- писав Грушевський,-... я рішаюсь обернути сей мій відклик... до вашої партії, до тих від кого залежить напрям вашої політики:... треба спільними силами всіх, зрікшись партійної виключности, скріпити совєтську будову і наповнити її живим змістом і живими силами, котрі б забезпечили її від небезпеки катаклізмів і потрясень з боку темних сил внутрішніх і
ЗОВНІШНІХ » 36.
Попри критику більшовицької політики в Україні, лист; Грушевського не вплинув на думку уряду про бажанність повернення його як приватної особи. У січні 1922 року Політбюро знову доручило Раковському розглянути це питання37. У квітні того ж таки року Грушевського запросили на науковий конгрес до Харкова. Він не поїхав, але відрядив своїх близьких співробітників Чечеля, Жуковського й Володимира Залізняка як представників Українського соціологічного інституту- наукової установи, яку він 1919 року заснував у Празі, а згодом переніс до Відня38. Наразі Грушевський не готовий був їхати в Україну без поступок із боку більшовиків, зрештою, сйме це становило суть його критики Винниченкового повернення в Україну 1920 року39. Але водночас Грушевський таки думає про переїзд до України і навіть починає збиратися. У квітні 1922 року в листі до Кирила Студинського він просив колишнього колегу по Львівському університету подбати про видання і продаж його книжок у Львові, « особливо якщо я вернусь до Києва, звідки я не зможу слідити ні за продажею, ні за цінами, ні за друком » 110.
У вересні 1922 року Грушевський писав Студинському, що серйозно обмірковує повернення в Україну, якщо не назавжди, то принаймні на коротко, аби з’ ясувати обставини, бо розуміє, що час іще не наспів. Його зупиняли, зокрема, загальна апатія в суспільстві й дезорієнтація в урядових колах через неврожай і голод. Ні уряд, ні суспільство не можуть зорганізувати достатньо ресурсів для культурницької роботи, доводив Грушевський, відкладаючи переїзд41. Але й у Відні умови для праці були далекими від ідеальних. Грушевський з родиною жили з продажів його книжок, які він активно перевидавав, але продажі падали, і
234