Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus

Розділ 4. Червона Україна лі, цю статтю розкритикував Драгоманов, але з ентузіязмом підтримав Антонович, котрий, за словами Грушевського, «був перейнятий принци- піяльними симпатіями до всякої опозиції й активної боротьби з засил лям держави»20. 1892 року Грушевський очевидно поділяв погляди свого професора. 1920 року він пішов набагато далі, провівши чітку паралель між князем Данилом, якого в дореволюційних працях зображував на ціональним героєм, і українськими «буржуазними» урядами, з одного боку, та непідлеглими князю громадами й народними масами, з другого. Він навіть назвав представників громад «“збольшевиченими” українцями тієї доби»21. Грушевський згадав про обставини публікації статті 1892 року, щоби продемонструвати традиційну міць тих тенденцій в українському русі, які «висували перед інтересами національними інтереси соціяльні і до ходили до боротьби з своєю державою в оборону нарушених нею ін тересів громадських»22. Пишучи про українських народників кінця XIX століття, він завважував, «з якою антипатією трактовано в сих кругах зусилля української буржуазії коло збудування класової національної держави, всупереч соціялістичним мріям мас»23. Якщо між революціями 1905 і 1917 року Грушевський обрав національну платформу й дуже суворо оцінював Антоновича та його коло, то тепер він вітав народ ництво свого вчителя і знаходив у його антидержавницьких поглядах багато співзвучного власним думкам. Та щоб довести це, він явно пере бирав міру. Хоча Антонович справді критично ставився до держави та її атрибутів, сприймати його позитивну реакцію на статтю Грушевського як свідчення того, що він чи його послідовники «доходили до боротьби з своєю державою в оборону нарушених нею і нтересів громадських», було неприхованим перебільшенням. Так само викликало сумніви нове тлумачення Грушевським позицій українофільського журналу «Киев- ская старина», який на чолі з Олександром Лазаревським нібито «за ймався складанням акту обжалування на сю буржуазію [козацьку стар шину. - С. 77.] за її прегрішення перед трудовим народом». Твердження це виглядало в найліпшому разі спрощенням. За іронією, так само «спрощено» відповіли Грушевському опоненти з табору Скоропадського. Дмитро Дорошенко і Вячеслав Липинський скористалися його політично вмотивованим арґументом про право мас на повстання, аби довести, що Грушевський - переконаний антидержав ний який применшує роль держави в українській історії24. У 1917-му і на початку 1918 року колишніх прихильників Грушевського шокувало 229

Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 231