Частина друга. Нація і клас
успадкувала більшу частину загальноукраїнської культурної та політичної традиції, а надто розвинутий культ Тараса Шевченка.
Стаття мала додаток « Шевченко як провідник соціяльної революції », у якому Грушевський представив батька української нації пророком соціялістичної ідеології17. За його словами, саме молоді есери 1917 року підхопили Шевченків смолоскип, натомість старша ґенерація українських діячів, зокрема колишні приятелі та колеґи Грушевського з Товариства українських поступовців( згодом- Партія соціялістів-федералістів), пішли шляхом Пантелеймона Куліша, якого було змальовано Шевченковим антиподом, котрий зрадив інтереси українських мас. Із погляду Грушевського, старше покоління української інтелігенції, за умови задоволення українських культурних потреб, віддало владу буржуазії, аби придушити революцію в Україні18. Вочевидь, він мав на увазі, що соціялісти-федералісти підтримали режим гетьмана Скоропадського. Загалом кажучи, реінтерпретуючи традицію українського національного руху, Грушевський відкривав шлях для майбутнього залучення більшовиками окремих елементів українського національного наративу.
Центральний момент для Грушевського в обговоренні української політичної та соціяльної традиції- питання стосунків між державою і масами, а також право мас повстати проти уряду, якщо той не виражає і не боронить їхніх інтересів. Ці питання набирали для нього і його послідовнинків в УПСР особливої ваги, бо вони й самі не раз, знехтувавши національну солідарність, виступали проти українських урядів заради соціялістичної революції. Так було з антигетьманським повстанням наприкінці 1918 року, спробою заколоту проти Директорії 1919-го, засудженням уряду Петлюри 1920-го. Грушевський явно прагнув легітимізувати ці дії не лише із соціяльного погляду, а й у контексті національного дискурсу. Найпростіше було відповідно зреінтерпретувати українську політичну традицію. Задля максимальної переконливости, він пригадав епізод зі своєї академічної кар’ єри- публікацію 1892 року в першому томі « Записок НТШ » статті « Громадський рух на Україні- Русі в XIII віці » про часи монгольської навали19. У ній конфлікт між галицько-волинським князем Данилом і місцевими громадами, які визнали зверхність монгольських ханів й опиралися спробам Данила повернути їх під свою руку, Грушевський інтерпретував яко конфлікт між князем і громадами. Сам він, представляючи традиції української народницької історіографії, обставав за громади. Як уже сказано в другому розді
228