Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 217
Розділ 3. У пошуках національної парадигми
в своїм життю ще не читав, і до цього часу я думав, що наша Україна
в життю своїм не мала ніякого значення, перед другими державами, а
я тепер прочитавши ці книжки, то я узнав, що Україна була далеко не
тею - як її ру ські патріоти мають!»192.
Лист Яроновецького особливо важить не лише тому, що писаний
не Грушевському, а отже, відбиває щиру реакцію на книжку, а й тому,
що прямо передає, що саме вразило читача в книжці і як він її розуміє.
«Правда» про Україну, що її Яроновецький дізнався з «Ілюстрованої
історії», передусім сприяла подоланню комплексу української меншо-
вартости, бо забезпечувала Україну славетним минулим, наголошую
чи на історії державности, військових перемогах і культурних досяг
неннях. За словами Яроновецького, прочитавши надіслані Юркевичем
книжки (судячи з контексту, йшлося саме про працю Грушевського), він
дізнався, що Україна «була перша по культурі від Росії і що вона була
такою ж державою, як і другі, і так же славилась вона своїм військом,
як і другі держави, і в додаток вона має свій старинний язик і напись».
Не пройшла повз увагу Яроновецького й теорія піднесення та занепаду
української нації. Згадуючи, як Грушевський розповідає про занепад
козацької держави, він писав: «і тепер я знаю як вона [Україна] упала і
розбилась на шматки»193.
Дві події в українській історії привернули особливу увагу Яро
новецького: «помилка» Хмельницького, тобто Переяславська угода
1654 року, і гадані відвідини Петром І гетьмана Павла Полуботка, яко
го цар ув’язнив за оборону українських вольностей у Петропавлівській
фортеці. Яроновецький був явно в захваті від леґенди про відвідини
Петра і вірив, що всевладний цар справді прийшов просити прощення
у своєї жертви. На його думку, ця сцена символізувала визнання лиха,
заподіяного Україні російськими самодержцями. З листа Яроновецького
Україна постає країною з власною величною історією, яка є результатом
спільних зусиль радше народу, аніж окремих діячів. Хоча Полуботка
можна поза сумнівом уважати одним із «героїв» українського наративу,
Яроновецький не говорить про нього, а Хмельницького згадує лише у
зв’язку з переяславською «помилкою». Важко сказати, скільки читачів
були так само уважні й готові прийняти погляди Грушевського, але сам
факт їхнього існування свідчить, що створений ним історичний наратив
відіграв свою роль у формуванні української історичної ідентичности на
початку XX століття.
215