Частина перша. Нація т а імперія
Звіти таємної поліції за той період виказують, що наратив Грушевського великою мірою долучився також до паралельного процесу політизації української ідентичности. У листопаді 1913 року аґент поліції на прізвисько Гоголь( очевидно, це увиразнювало малоросійський характер його поглядів і лояльностей) повідомляв начальству про засідання нелегальної української студентської групи в Харкові: « Били прочитани... отрьівки“ Истории Украини”( по Грушевскому), причем в лекции Бажанова било подчеркнуто, что.. все собития до Владимира и после Владимира вокруг Києва и на Вольти- зто собития не из русской истории, а из украинской » т. Студенти, присутні на тій зустрічі, були « технологами », отже, інтерес до нової парадигми української історії поширився поза істориками та фахівцями-гуманітарями й охопив ширші кола молодої української інтелігенції. Головна теза, виснувана Бажановим із праць Грушевського, « Гоголю » і його начальникам явно здавалася політично небезпечною. І справді, хотів того Грушевський чи ні, але його праці підважували не лише імперський історичний наратив, а й підвалини держави, яку той наратив мав леґітимізувати.