Розділ 3. У пошуках національної парадигми
неною мітологією закорінено в традиціях, започаткованих козацькими літописцями.
Але саме у працях Грушевського ці риси раніших наративів набрали найвиразнішого звучання і нового значення. Спорядивши українську історію найдавнішими історичними коренями, які тільки можна уявити, він забезпечив їй півторатисячолітню тяглість й охопив своїм наративом усю українську етнічну територію, від Закарпаття й Галичини на заході до азовських степів І Кубані на сході. Наратив Грушевського не іґнорував історію держави, еліти та високої культури, але головним героєм був народ, історія якого забезпечувала наративу тяглість. Хоча значення поняття « народ » у Грушевського поступово змінювалося від « народних мас » до « нації », він завжди цінував маси надто високо, аби не робити таких діячів, як Костянтин Острозький і Богдан Хмельницький, одинокими та головними героями своєї оповіді.
Привласнення Грушевським важливих епізодів російського імперського наративу задля того, щоби сконструювати свій виклад української історії й утвердити її як царину досліджень, окрему від російської історії, неабияк сколихнуло наукові кола та громадську думку. Втім, Росія ніколи не фігурувала у дореволюційних працях історика як головний « інший » України. Ця роль належала полякам, котрі й далі правили за взірцевих лиходіїв в історії української нації.
Грушевський уважав, що його схема української та, ширше, східнослов’ янської історії інтерпретує історичний процес набагато адекватніше, ніж традиційна схема « русскої » історії. Цю думку згодом засвоїло ціле покоління українських істориків. Створений ним історичний наратив майже одразу став ґранд-наративом української історії й розвитку нації. Грушевський не першим запропонував усеохопну схему української історії, але він уперше послідовно застосував окрему українську історичну схему у своїх численних працях, надав їй наукової достовірности й авторитету. Ця схема тісно пов’ язана з його ім’ ям та історіографічною спадщиною.
Як на праці Грушевського зреаґувала читацька публіка? Чи завважили в них читачі появу українського національного наративу, а якщо так, то як його зрозуміли? Які моменти вони сприйняли, а які відкинули? Як уплинули праці Грушевського на їхнє розуміння української історії? Важко, якщо взагалі можливо, відповісти на питання про відрух і ставлення публіки до змін у наукових парадигмах. Головна проблема тут- брак джерел, які відбивають це ставлення. З Грушевським ситуація тро
213