Частина перша. Нація т а імперія
і українства, Конст. Острозьким » 184. Стара козацька мітологія стала жертвою нової парадигми української національної історії. Ті елементи, які не сприяли новій ідеології національного « пробудження », було або повністю відкинуто, або перероблено згідно з новими стандартами національного мітотворення.
Козацтву Грушевський присвятив понад половину академічної « Історії ». Дехто з критиків і рецензентів, зокрема Дмитро Багалій, згодом писали, що він перенаголошує роль козаків в українській історії і починаючи від XVII століття насправді підмінює історію України історією козацтва185. Можна додати, що якби « Історія » Грушевського закінчувалася не половиною XVII століття, він приділив би козакам ще більше уваги.
Говорячи про захоплення Грушевського історією козацтва, важко оминути прямий вплив на нього козацьких літописів і традиції, започаткованої автором « Історії Русів », дев’ ять десятих якої становила історія козаків. Батько чеської національної історіографії Франтішек Палацький, з яким часто порівнювали українського історика, вибудував великий наратив чеського минулого довкола гуситського руху186. Грушевський здійснив те саме завдання в українській історії, зреконструювавши міт українського козацтва. Йому вдалося перетворити козаків із малоросів, як їх означувала більшість перших українських істориків, на українців, і представити їх не просто частиною українських народних мас, а втіленням української нації загалом.
Запропонована Грушевським парадигма українського минулого як історії піднесення, занепаду та відродження української нації збігалася з загальною схемою, яку застосовували національні « будителі » XIX століття до історії центрально- і східноєвропейських націй. Провідники європейських національних рухів вірили, що колись славетні нації в певний момент заснули, тож їх треба розбудити. Але на застосування Грушевським цієї парадигми до « короткого »( тобто до кінця XVIII століття) і « довгого » наративів української історії вплинув не лише панівний протягом XIX століття історичний дискурс, а й кількасотлітня українська історіографічна традиція. Зосередження історичного наративу на величних справах київських князів простежується ще в перших руських літописах. Трактування польського врядування яко « темних » часів і фокусування на історії дніпровських козаків з її добре розви
212