Розділ 3. У пошуках національної парадигми
Українська історіографічна традиція від літопису Григорія Граб’ янки до « Історії Русів » зображувала козацьких ватажків мучениками за православну віру, які повстали проти Брестської унії( 1596). Згідно з автором « Історії Русів », гетьмана Косинського( який насправді загинув 1593 року) заарештували на Берестейському соборі, « замуровавши в одном кляшторі в столп каменний, уморили голодом » 179. Коментуючи популярність цієї леґенди, історик згадував: « Така була ся історія, широко розповсюджена по підручниках і популярних книжках, що й мині, малому хлопцеви, колись жалем і гнівом стискала серце » 180. Грушевський не лише заперечив участь Косинського в церковних справах, а й поставив під сумнів мотиви долучення до тієї боротьби Наливайка. Він припускав, що напад Наливайка на маєтності одного з ініціяторів церковної унії єпископа Кирила Терлецького спричинено було радше особистими мотивами, ніж ідеологічними. Історик також уважав, що Наливайкові загони брали участь у релігійному конфлікті лише принагідно, бо ніколи не переслідували якихось релігійних чи національних цілей181.
Грушевський готовий був трактувати козацькі виступи Косинського та Наливайка хиба що як прояви « стихійного вибуху сил ». Він не згоджувався з Кулішем і Яворницьким, переконаними, буцімто ці заворушення мали на меті передусім покінчити з польським урядуванням в Україні. Грушевський не довіряв тогочасним польським уявленням і не знаходив потвердження цим ідеям у козацьких документах. Він уважав тодішні козацькі заколоти низкою окремих вибухів без чіткої програми182 і характеризував їх як « вибрики », « конфлікти », « війни » та « рухи », але ніколи як повстання. Це поняття він залишив для козацьких виступів XVII століття183.
Грушевський не перший історик, який ставив під сумнів чи критикував мітичні елементи козацької історіографії XVIII століття, але він уперше робив це систематично та послідовно. « Демітологізація » дозволила йому створити тип козацької історії, який відповідав потребам українського культурного піднесення початку XX століття. Він показав, що стара історіографічна традиція, яка зображувала козацьких ватажків кінця XVI століття захисниками православної віри й українського народу, суперечить не лише історичній реальності, а й засадам національного наративу. Не без іронії Грушевський писав: «... тепер ми знаємо вже зовсім добре, що“ повстаннє Косинського” було в початках своїх нічим, як зачіпкою козацького ватажка, може навіть і не Українця ані православного зроду, з тодішнім столпом православія
14 *
211