Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 209

Розділ 3. У пошуках національної парадигми
час. Однак Грушевський не переоцінював важливість реєстру і вказував,
що після його запровадження в Україні в XVI столітті були тривалі
періоди, коли реєстрових козаків не існувало взагалі. Просто польський
уряд не потребував наймати козацькі загони, та й не міг заплатити їм
за службу162.
Грушевський залишався переважно в руслі панівного напрямку в
українській історіографії XIX століття, яка вважала зростання козацтва
відповіддю українського населення на розгортання діяльности польсь­
кого уряду й інститутів в Україні. Для історика козаки уособлювали дух
свободи, який контрастував із дед алі більшим закріпаченням народних
мас поза козацькими територіями. Населення прикордоння, яке похо­
дило з різних соціяльних верств, здатне було захищатися не лише від
татарських набігів, а й від претензій та надуживань урядовців163.
Грушевський представляв козацтво українським явищем в етнічному
й культурному плані та наголошував, що піднесення дніпровського ко­
зацтва - це момент розвитку української нації. Він не коментував заяв
польського уряду, який, уникаючи відповідальности за напади козаків
на Османську імперію, стверджував, нібито козаки не є підданцями
польського короля і складаються з людей різного етнічного походження.
Натомість він спробував зреконструювати етнічний склад Запорозької
Січі на підставі перепису 1581 року козацького полку, який брав участь
у Лівонській війні (1558-1583). Велику кількість козаків із Білорусі та
Московії він пояснював тим, що полк воював на тих територіях і до ньо­
го набрали багато місцевих людей. Проаналізувавши склад решти полку,
Грушевський дійшов висновку, що більшість козаків були українського
походження164.
Роль Грушевського яко «національного будителя» України ніде не
виявилася так виразно, як у його інтересі до зв’язку козацтва з укра­
їнським культурним відродженням перших десятиліть XVI століття.
Найбільшу увагу історика привернула участь козаків на чолі з гетьма­
ном (на той час полковником) Петром Конашевичем-Сагайдачним у
висвяченні нових православних ієрархів восени 1620 року. Церемонію,
організовану проти волі уряду й можливу лише завдяки всебічній
підтримці козаків, провів патріярх Єрусалимський Теофан.
Участь козаків у церковних справах у 1620-х роках дала Грушев-
ському нагоду звернутися до питання про їхню релігійність загалом165. В
історіографічній дискусії, коріння якої сягає праць Миколи Костомарова
і Пантелеймона Куліша, Грушевський став на боці Куліша. Він схвалю­
207