Частина перша. Нація т а імперія
специфічні умови життя в степу й урядові заходи визначили засади соціяльної організації козаків набагато істотніше, ніж спадщина Київської Русі. Грушевський підходив до цього питання з твердою настановою вивчати козаків як окрему соціяльну групу й зауважував, що даних про існування такої групової ідентичности до кінця XVI століття немає152.
Для науковця, який узявся писати національну історію України, очевидна небезпека такого підходу полягала в тому, що він відрізав козацьку минувшину від докозацької, а тому підважував найважливішу історіографічну мету- встановити тяглість української історії. Грушевський уникнув цієї потенційної небезпеки, розглядаючи козаків як подвійне явище. За його твердженням, історія козацтва як соціяльної формації почалася щойно наприкінці XVI століття, але козацтво як триб життя можна простежити аж до часів Київської Русі. Свою думку він пояснив так: « Як явище побутове, ті прояви українського житя, які в XVI в. стають нам звісними під технічною назвою“ козацтва”,- старі як Україна. Се результат відвічної боротьби побуту оселого, хліборобського з хижою, розбійничою, кочовою людністю степів, що віками тягнеть ся, все в нових і нових формах, в нових відмінах на тій же території України » 153.
Досліджуючи ранні форми козацької соціяльної організації, Грушевський опинився між двох усталених історіографічних традицій. Одну представляли Микола Костомаров і Володимир Антонович, котрі, як уже було згадано, шукали витоків козацьких соціяльних інститутів у києворуській добі. Друга пов’ язана передусім з іменами Мар’ яна Дубєцького, Пантелеймона Куліша й Андрія Стороженка, які розглядали козаків як непокірних вояків, нездатних самотужки створити якусь форму соціяльної організації і тому змушених запозичити її в інших.
Дубєцький писав у дусі польської історіографії, з її вірою в цивілізаторську місію польського елементу в Східній Европі, і доводив, що руські народні маси не могли створити власних форм соціяльної організації, які існували на Запорожжі. Він також заявляв, що запорозьку спільноту зорганізували польські очільники козаків на взірець західних релігійних братств. Коментуючи погляди Дубєцького, Грушевський заперечив польське походження таких козацьких ватажків, як Остафій Дашкович і Дмитро Вишневецький, та зазначив, що інші, як-от Пшеслав( Предслав) Лянцкоронський і Самуїл Корецький, не мають нічого спільного з ранньою історією Запорожжя. На думку
204