Вступ
очолював НТШ у Львові, Українське наукове товариство в Києві, головував в історичних установах ВУАН і керував там катедрою української історії. Грушевський зазнав переслідувань і за царату, і за совєтської влади. На початку 1930-х років його заарештували, а 1934 року він помер за нез’ ясованих обставин, ставши справжнім мучеником української справи8.
Якщо застосувати до України періодизацію національних рухів, яку запропонував Мірослав Грох, стає очевидним, що Грушевський був чільною постаттю українського руху на всіх трьох стадіях його розвитку9. Будучи найвидатнішим українським національним істориком і відомим політичним діячем, він відіграв головну роль на стадії А( наукове зацікавлення), Б( патріотична агітація) і В( постання масового руху) почасти тому, що ці стадії взаємонакладалися або не збігалися в часі в різних частинах України. У житті Грушевського в цікавий спосіб переплелися багато різних періодів і напрямків українського національного руху. Учасник культурної та політичної боротьби у Львові кінця XIX- початку XX століття та важлива постать у дореволюційному й революційному Києві, він поринув у життя емігрантських кіл у двадцятих роках та в політичні події в Києві й Харкові у перше десятиліття совєтської влади. У той період Грушевський був чільною постаттю української культурної та політичної сцени в усіх цих центрах, і його роль у творенні модерної української нації та її погляду на саму себе, своє минуле й майбутнє годі переоцінити. Головна наукова праця Грушевського, якій він присвятив ціле життя,- « Історія України-Руси », десятитомний magnum opus, що виходив у Львові й Києві між 1898 і 1936 роками10. Вона охоплює часи від античности до середини XVII століття і вважається найвищим досягненням модерної української історіографії. « Історія » була вагомим доказом зрілости української науки, а також потужним культурним і політичним арґументом на підтримку українських заяв про національну окремішність і, в підсумку, на користь політичної незалежности11.
У цій книжці досліджено деконструкцію російського імперського наративу та конструювання українського наративу як засадничі елементи демонтажу російської імперської ідентичности і творення української національної свідомости. Розглядаючи ці питання крізь призму життя і праці Михайла Грушевського, я не обмежуюся означенням ролі історика як націєтворця, простежуючи лише його участь у тогочасних політичних процесах. У цій книжці я аналізую, як саме певні історіографічні кон
18