Частина перша. Нація т а імперія
ву полонізації на всі аспекти українського життя. Саме полонізація, на думку історика, спричинила незадоволення серед шляхти, поставила міське життя під контроль знаті, зруйнувала культуру й економіку міст і сприяла закріпаченню селян120. Особливо нестерпними бачилися йому умови життя українського селянства, які дедалі погіршувалися через те, що на зовнішніх ринках зростав попит на збіжжя і відповідно збільшувалася панщина121.
Як і Максимович, Грушевський не мислив колонізацію та заселення Східної України заслугою польського уряду. Однак, на відміну від попередника, він уважав, що в польсько-українському антагонізмі тісно перепліталися і соціяльні, і національні чинники, а польське гноблення України мало не лише національний, а й соціяльний характер. Саме переобтяжені повинностями і позбавлені надій селяни, на думку Грушевського, розпочали колонізаційний рух із заселених регіонів України у степове прикордоння на Дніпрі й Дністрі. Шляхта, своєю чергою, користала з цього руху на східні території, бо здобувала від польських королів право або на землі, вже залюднені селянами, що тікали від закріпачення, або на території, які невдовзі буде залюднено. Отже, з погляду Грушевського, заселення Східної України було результатом колонізаційного руху українського селянства122. У сьомому томі « Історії » він завзято сперечався з поглядами одного з найавторитетніших дослідників української колонізації, поляка Алєксандра Яблоновського, котрий у дусі польської історіографічної традиції пов’ язував заселення південної України з діяльністю польської шляхти, зацікавленої в колонізації цього реґіону після Люблінської унії. Грушевський роль польської шляхти вважав другорядною порівняно з роллю українських шляхетських родів, які прийшли в той реґіон не через політичні наслідки Люблінської унії, а завдяки успіхові народної колонізації степової України123.
Чому Грушевський посів таку виразно антипольську позицію в інтерпретації ранньомодерної української історії? Хочя як жорстко він « іншував » західного сусіда України, немає підстав припускати, що задля цього він свідомо маніпулював джерелами124. Мало того, період від кінцяХУІ- початку XVII століть, про нього Грушевський почав розповідати в шостому томі академічної « Історії », справді сповнено прикладів потужного українсько-польського антагонізму і репресій уряду Речі Посполитої проти руських підданців. Однак є й інші чинники, на які слід зважати, оцінюючи його інтерпретацію польсько-українських
196