Розділ 3. У пошуках національної парадигми
засадничо польську державу найважливішим чинником у політичному житті українських земель у XIV-XVI століттях. На його думку, Кревська унія поклала край русинізації литовської держави. Серед її умов було прийняття литовською шляхтою, доти переважно язичниками, католицької віри та поширення на цю нову католицьку еліту привілеїв, що їх мала польська шляхта. Православна руська еліта лишилася поза цим процесом. Із погляду Грушевського, поділ владної еліти Великого князівства Литовського на дві конкурентні групи- литовську та руську- послабив державу, породив конфлікти між ними і спонукав литовських магнатів шукати підтримки в Польщі, а руську шляхту- в Москві117.
На думку Грушевського, Люблінська унія, за якою українські землі переходили безпосередньо до Королівства Польського118, мала два головні наслідки для України. По-перше, вона заклала тісніші зв’ язки між Галичиною, яка вже від середини XIV століття перебувала під польською владою, з центральними та східними українськими землями, де доти владарювала Литва. Тепер ці території лежали в кордонах однієї державної одиниці- Грушевський це вітав. По-друге, віддавши Центральну та Східну Україну в Королівство Польське, Люблінська унія відкрила шлях польським політичним, соціяльним, культурним і релігійним впливам, що в системі переконань Грушевського було абсолютним злом. Він наголошував негативний характер тих подій: « Українське життя наломано на польські взірці і ополячено. Був се повний перестрій зверху і донизу, який не зіставив каменя на камені в українськім життю. Він перемінив його на польські взірці, і на самий спід його зіпхнув українську людність, яка тримала ся своєї української народности » 119.
Грушевський уважав, що соціяльні й економічні стосунки- доречний історіографічний фокус уваги, коли йдеться про добу поступового занепаду української нації. Понад половину п’ ятого тому академічної « Історії » він присвятив структурі українського суспільства XIV-XVI століть і майже половину шостого тому- аналізові українського економічного життя того періоду. Як національний історик Грушевський не мусив приділяти таку велику увагу економічній чи соціяльній історії України в час її політичного занепаду, але за традицією народницької історіографії він твердо вірив, що ці аспекти українського життя скажуть про існування народу більше, ніж політична історія. Крім того, загальні висновки Грушевського про тогочасний соціяльно-економічний розвиток України обґрунтовували його тезу щодо негативного впли
13 * 195