Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Seite 195

Розділ 3. У пошуках національної парадигми вався над руським, то тільки тому, що польську культуру підтримувала польська держава. Ситуація змінилася допіру протягом XVI століття, коли натхнений Реформацією польський соціяльний і культурний рух здобув чималий вплив на українське культурне життя. Але й тоді цей вплив, на думку Грушевського, був радше неґативним, аніж позитивним, бо в конкуренції між польською та руською культурою новий польський рух «так же різко і сильно перехилив коромисло ваги в сторону польсь­ ку»111. Грушевський явно дивився на польські культурні впливи в Україні крізь призму боротьби українського народу із сильнішим гнобителем. Історик шукав витоків польсько-українського антагонізму в се­ редньовічній боротьбі двох народів за контроль над прикордонням112. Він наводив слова теребовлянського князя XI століття Василька, який, згідно з текстом літопису, витлумачував польсько-українську війну за допомоги етнічної термінології: «Подумав я про Лядську землю: на­ ступлю я на неї за літо й за зиму, знищу Лядську землю й пімщу ся за землю Руську»113. Стверджуючи, що польсько-український антагонізм середніх віків закорінено в національних відмінностях, Грушевський заперечував інтерпретації чільного галицького історика-москвофіла Дениса Зубрицького та свого давнього опонента Івана Линниченка. Ці двоє вважали, що за княжої доби війни між польськими та галицько- волинськими князями ґрунтувалися на династійних, а не національних суперечностях. Грушевський висміював їхні уявлення і заявляв, що Лин- ниченко, по суті, повторює романтичну Шевченкову візію польсько- українського конфлікту, за якою ворожнечу між двома народами спро­ вокували «неситії ксьондзи, маґнати». Одинока відмінність між ними, завважував історик, що Шевченко датує конфлікт XVI століттям, а Лин- ниченко відсуває його початки до XIV століття, коли Польща захопила Галичину. Грушевський був переконаний, що оволодіння Галичиною в половині XIV століття не урухомило взаємну ворожнечу між поляками й українцями, як заявляв Линниченко, а перетворило спорадичні сутич­ ки на сталу конфронтацію114. Винятково неґативна оцінка Грушевським ролі польського елементу в Україні різко контрастувала з набагато врівноваженішим баченням ролі литовського чинника в українській історії. Литовська держава здобула контроль над більшістю українських земель у половині XIV століття і зберігала свою присутність аж до Люблінської унії (1569). Саме в цей період було ліквідовано рештки української політичної автономії і почався католицький наступ на православну Русь. Хоча Грушевський 13-11-349 193