Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Seite 195
Розділ 3. У пошуках національної парадигми
вався над руським, то тільки тому, що польську культуру підтримувала
польська держава. Ситуація змінилася допіру протягом XVI століття,
коли натхнений Реформацією польський соціяльний і культурний рух
здобув чималий вплив на українське культурне життя. Але й тоді цей
вплив, на думку Грушевського, був радше неґативним, аніж позитивним,
бо в конкуренції між польською та руською культурою новий польський
рух «так же різко і сильно перехилив коромисло ваги в сторону польсь
ку»111. Грушевський явно дивився на польські культурні впливи в Україні
крізь призму боротьби українського народу із сильнішим гнобителем.
Історик шукав витоків польсько-українського антагонізму в се
редньовічній боротьбі двох народів за контроль над прикордонням112.
Він наводив слова теребовлянського князя XI століття Василька, який,
згідно з текстом літопису, витлумачував польсько-українську війну за
допомоги етнічної термінології: «Подумав я про Лядську землю: на
ступлю я на неї за літо й за зиму, знищу Лядську землю й пімщу ся за
землю Руську»113. Стверджуючи, що польсько-український антагонізм
середніх віків закорінено в національних відмінностях, Грушевський
заперечував інтерпретації чільного галицького історика-москвофіла
Дениса Зубрицького та свого давнього опонента Івана Линниченка. Ці
двоє вважали, що за княжої доби війни між польськими та галицько-
волинськими князями ґрунтувалися на династійних, а не національних
суперечностях. Грушевський висміював їхні уявлення і заявляв, що Лин-
ниченко, по суті, повторює романтичну Шевченкову візію польсько-
українського конфлікту, за якою ворожнечу між двома народами спро
вокували «неситії ксьондзи, маґнати». Одинока відмінність між ними,
завважував історик, що Шевченко датує конфлікт XVI століттям, а Лин-
ниченко відсуває його початки до XIV століття, коли Польща захопила
Галичину. Грушевський був переконаний, що оволодіння Галичиною в
половині XIV століття не урухомило взаємну ворожнечу між поляками
й українцями, як заявляв Линниченко, а перетворило спорадичні сутич
ки на сталу конфронтацію114.
Винятково неґативна оцінка Грушевським ролі польського елементу в
Україні різко контрастувала з набагато врівноваженішим баченням ролі
литовського чинника в українській історії. Литовська держава здобула
контроль над більшістю українських земель у половині XIV століття
і зберігала свою присутність аж до Люблінської унії (1569). Саме в
цей період було ліквідовано рештки української політичної автономії
і почався католицький наступ на православну Русь. Хоча Грушевський
13-11-349
193