Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 194

Частина перша. Нація т а імперія
був порівняно коротким і тривав 85 років - від Люблінської унії (1569)
до Переяславської угоди (1654). Тому, доводив Максимович, багато
здобутків, що їх Ґрабовський приписує полякам, насправді не є ча­
стиною їхньої історії. По-друге, Максимович заперечував теорію зне-
люднення України після татарської навали і покликався на численні
свідчення тяглости організованого життя в Середньому Подніпров’ї108.
Максимович відкидав заяви Ґрабовського про справедливий і
толерантний характер польського врядування в Україні й наводив
яко приклад козацькі повстання, спровоковані польським режимом.
Заперечуючи тезу Ґрабовського, що польський уряд буцімто не мав
умисних планів гнобити Україну, Максимович нагадував про неухильну
підтримку владою церковної унії та офіційні переслідування православ­
них. Він також спростовував міркування Ґрабовського про визначаль­
ний польський вплив на становлення й організацію запорозьких козаків
і нагадував, що козацтво виникло в Україні у першій половині XVI
століття, ще до входження реґіону до складу Польщі, а перші козацькі
ватажки були не поляками, а православними руськими. З-поміж іншого,
Максимович критикував твердження Ґрабовського, що козацькі по­
встання нібито були тільки жовнірськими заколотами, бунтами натов­
пу і виявами громадянського розбрату. Український історик відповідав
опонентові численними прикладами дій руської шляхти, яка захищала
інтереси православної церкви, поставленої поза законом, або йшла на
Запорозьку Січ у часи Богдана Хмельницького109.
Грушевський високо оцінював Максимовичеву критику польської
історичної мітології щодо України. У третьому томі академічної «Істо­
рії» він писав, що Максимович висловив багато важливих думок про
польську теорію заселення українського степу у XVI-XVII століттях.
Статтю Ґрабовського, якій опонував Максимович, він уважав прикладом
історичної теорії, що «стала locus communis від середини XIX століття,
коли в польській історіографії й письменстві почали класти натиск на
польську культурну місію й її заслуги для вселюдської культури: не
через що мовляв як не через висилення для сих високих цілей й удала
Польща»110.
Грушевський скептично оцінював думку про позитивний вплив
польської культури в Україні. У шостому томі «Історії» (1907) він писав,
що до 1610-х років Польща не мала чого запропонувати Україні у царині
культури, бо сама була лише периферією Західної Европи. До того часу,
доводив Грушевський, якщо польський культурний елемент і вивищу­
192