Частина перша. Нація т а імперія
« Только с трудом и очень медленно проникаєш в ученую литературу сознание того ясного и совершенно очевидного факта, что Киевское государство, его права, бьіт и культура бьіли созданием украинской народности, а его право и культура у великорусской народности являєшся почти такою же рецепциею, как право и культура византийская или, напр., польская в жизни украинского народа XVII-XVIII вв.» т.
Як уже сказано, в історичній схемі Грушевського час національного занепаду- це « перехідна » доба, яка тривала від половини XIII до кінця XVI століття. Виклад цього періоду української історії показує, як розвивалися окремі найефективніші методи конструювання національної історії: пошук зовнішніх причин національної недолі, визначення ворога на етнічній / національній підставі, засудження ворога за напасті, які обсіли народ, тощо. На думку Грушевського, стрімкий занепад українського національного життя спричинили не лише несприятливі внутрішні обставини, а й конкретний ворог із чіткою національною ознакою. Цим ворогом в його очах була Польща. У четвертому томі академічної « Історії »( 1903, 2-ге вид.- 1907) він так оцінив польський чинник у « перехідну » добу української історії: « Зібравши українські землі під свою власть, вона [ польська влада ] постарала ся й звести до свого, польського взірця українське життє. Се процес ломання й нагинання під польський ранжир історично-вироблених форм українських в сфері суспільній, полїтичній, культурній. Процес закріпощення українського народу народности польській, не тільки в сфері культурній, або полїтичній, але також і суспільній та економічній- повертання української людности в народність служебну, підданську, експльоатовану. А брак сильної й різкої опозиції сьому процесови зі сторони української суспільности, з боку українського народу сьому фатальному процесови, сим убийчим змаганнєм польським, надає сим часам характер періода упадка не тільки полїтичних, а й суспільних сил українського народа » 101.
У вступі до першого тому « Історії » 1913 року Грушевський дещо скорегував ставлення до « перехідного » періоду української історії, висловлене лише кілька років перед тим. У політичному плані він і далі характеризував його як часи литовської та польської влади на українських землях; у культурному- як добу занепаду візантійської спадщини і посилення західних впливів; у соціяльному- як період наростання антагонізму між масами й елітами; в національному- як час, коли соціяльні антагонізми набрали національного та релігійного забарвлен
190