Частина перша. Нація т а імперія
1648-го72. Загалом кажучи, періодизація Єфименко( і схема Антоновича, на яку вона спиралася) наслідувала періодизацію, яку розробив Михайло Максимович. У статті 1857 року про історію польсько-української боротьби Максимович поділив післякиївську українську історію на кілька періодів. Перший- « Зпоха Татарской в ласти ». « Зпоха Аитовской власти » охоплювала українську історію від 1320 до 1569 року. Третій період- « Зпоха Польской власти »- тривав від 1569 до 1648 року і достоту збігався з аналогічним розділом у книжці Єфименко73.
Чому Грушевський не пішов услід за Максимовичем і Єфименко і не означив період між Люблінською унією і повстанням Хмельницького як окрему епоху української історії? Відповідь почасти полягає в бажанні Грушевського створити історичну схему, яка пасувала б історії і Східної, і Західної України. Отже, він не міг орієнтуватися на Максимовича, бо Максимовичева періодизація української історії стосувалася передусім України в тому сенсі, який укладали в це слово в середині XIX століття, тобто Наддніпрянщини, а Галичина лишалася за дужками. Поділ української історії на литовську та польську добу відмежовував пізньосередньовічну галицьку історію від історії решти українських територій, адже Галичина в середині XIV століття увійшла до польської держави, а українські землі на схід перебували під владою литовських князів. Запроваджуючи поняття « литовсько-польська доба », Грушевський діставав змогу розглядати і східно-, і західноукраїнські землі до Люблінської унії як одне ціле. В такий спосіб він приєднувався до періодизації Барвінського й аргументовано заперечував критику цього підходу з боку Синявського74. Ще один важливий елемент у виокремленні « литовсько-польської доби »- його хронологічне розширення до кінця XVI століття. Відтак, на думку Грушевського, українська історія вступила в новий етап свого розвитку- козацьку добу, яка охоплювала майже цілком XVII і XVIII століття. Розмежовуючи польськолитовський і козацький періоди української історії, Грушевський на якийсь час відкидав державний чинник яко критерій періодизації75.
Отже, періодизація Грушевського враховувала кілька важливих чинників і зачіпала багато питань, які порушувала українська історіографія на початку XX століття і в Галичині, і в Наддніпрянській Україні, зокрема питання єдности українських земель, ролі держави та важливости соціяльних і національних чинників в українській історії. Попри критику цієї схеми з боку опонентів і симпатиків76, Грушевському вдалося врахувати всі ті чинники і збалансувати їх так, аби створити національний
184