Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 185

Розділ 3. У пошуках національної парадигми складено за активної участи Володимира Антоновича, його притриму­ валася Олександра Єфименко в «Истории украинского народа» (1906). Він починався з доісторичної доби, переходив до Київського князівства й удільного періоду (Єфименко спеціяльно наголошувала історію Га­ лицько-Волинського князівства). Крім схеми Антоновича-Єфименко, схема української історії Грушевського мала багато спільного зі схе­ мами Олександра Барвінського в «Ілюстрованій історії Руси» й Антіна Синявського в рецензії на цю книжку70. А втім історична парадигма, накреслена Грушевським у статті про традиційну схему «русскої» історії й розвинена в «Очерке», «Ілю­ строваній історії» та академічній «Історії України-Руси», не просто наслідувала українську історіографічну традицію, а й містила багато новацій. Це особливо вочевиднюється, якщо порівняти періодизацію української історії у Грушевського зі схемою Єфименко в «Истории украинского народа». У княжій добі найпомітніша різниця - те, що Гру- шевський додав державний чинник як головний критерій періодизації українського минулого. Перший розділ книжки Єфименко під назвою «Доисторическая зпоха» відповідав розділові в «Ілюстрованій історії» Грушевського «До засновання Київської держави». Період від X до XIV століття, про який Єфименко розповіла в розділі про походження руської землі та в розділі «Удельная смута и степньїе кочевники. Внут- ренний бьіт. Галицко-Владимирское княжество», у Грушевського ввійшов до розділу «Життє державне». В «Ілюстрованій історії» Грушевський не просто увиразнив роль держави у перші століття української історії, а й використав державний чинник, аби поєднати два реґіони України - Подніпров’я (зокрема й Київ) та Галичину. Подати історію різних українських земель як минувшину цілісного національного організму - один із найбільших викликів й одне з голов­ них завдань наративу Грушевського. Він підходив до цієї проблеми не лише через виокремлення в українській історії києво-галицької доби, а й через окреслення хронологічних рамок наступного періоду, який у його інтерпретації охоплював українське минуле від половини XIV до кінця XVI століття. І в статті про традиційну схему «русскої» історії, і в «Ілюстрованій Історії України» Грушевський назвав цю добу литовсь­ ко-польською71. У книжці Єфименко цей період описано в розділі про Південну Русь у складі Литовської держави (з підрозділом про історію Галицької Русі) та в розділі про історію Південної Русі під польською владою від Люблінської унії 1569 року до повстання Хмельницького 183