Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 185
Розділ 3. У пошуках національної парадигми
складено за активної участи Володимира Антоновича, його притриму
валася Олександра Єфименко в «Истории украинского народа» (1906).
Він починався з доісторичної доби, переходив до Київського князівства
й удільного періоду (Єфименко спеціяльно наголошувала історію Га
лицько-Волинського князівства). Крім схеми Антоновича-Єфименко,
схема української історії Грушевського мала багато спільного зі схе
мами Олександра Барвінського в «Ілюстрованій історії Руси» й Антіна
Синявського в рецензії на цю книжку70.
А втім історична парадигма, накреслена Грушевським у статті про
традиційну схему «русскої» історії й розвинена в «Очерке», «Ілю
строваній історії» та академічній «Історії України-Руси», не просто
наслідувала українську історіографічну традицію, а й містила багато
новацій. Це особливо вочевиднюється, якщо порівняти періодизацію
української історії у Грушевського зі схемою Єфименко в «Истории
украинского народа». У княжій добі найпомітніша різниця - те, що Гру-
шевський додав державний чинник як головний критерій періодизації
українського минулого. Перший розділ книжки Єфименко під назвою
«Доисторическая зпоха» відповідав розділові в «Ілюстрованій історії»
Грушевського «До засновання Київської держави». Період від X до
XIV століття, про який Єфименко розповіла в розділі про походження
руської землі та в розділі «Удельная смута и степньїе кочевники. Внут-
ренний бьіт. Галицко-Владимирское княжество», у Грушевського ввійшов
до розділу «Життє державне». В «Ілюстрованій історії» Грушевський не
просто увиразнив роль держави у перші століття української історії, а
й використав державний чинник, аби поєднати два реґіони України -
Подніпров’я (зокрема й Київ) та Галичину.
Подати історію різних українських земель як минувшину цілісного
національного організму - один із найбільших викликів й одне з голов
них завдань наративу Грушевського. Він підходив до цієї проблеми не
лише через виокремлення в українській історії києво-галицької доби,
а й через окреслення хронологічних рамок наступного періоду, який у
його інтерпретації охоплював українське минуле від половини XIV до
кінця XVI століття. І в статті про традиційну схему «русскої» історії, і
в «Ілюстрованій Історії України» Грушевський назвав цю добу литовсь
ко-польською71. У книжці Єфименко цей період описано в розділі про
Південну Русь у складі Литовської держави (з підрозділом про історію
Галицької Русі) та в розділі про історію Південної Русі під польською
владою від Люблінської унії 1569 року до повстання Хмельницького
183