Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 184

Частина перша. Нація т а імперія
коросийського народу, і вона розпадала ся на ряд розірваних, позбав­
лених всякої тяглости і звязки епізодів. Навпаки, вона стає органічною
цілістю, коли в основу досліду кладеть ся соціальний і культурний про­
цес, де тяглість не переривала ся ніколи, де хоч би й найрізкіші зміни
налягали на стару, трівку основу, яка тільки поволі зміняла ся під їх
впливами»46.
Як показує огляд праць Грушевського, він не дуже довго покладався
на суто народницький підхід. У статті про традиційну схему «русскої»
історії він припустив, що лінія українського історичного розвитку
тягнеться від київського періоду до галицько-волинського, а відтак
до литовсько-польського. Схема української історії, запропонована
Грушевським, так само як і старі схеми «руської» історії, що їх він запе­
речував, спиралася на «державницькому» підході. Вона містила також
принаймні один гео графічний зсув - від Київської землі у XII столітті
до Галицько-Волинського князівства у столітті XIII. Грушевський кри­
тикував такі зсуви як одну з хиб традиційної схеми. Але між двома «зсу­
вами» була велика різниця. На відміну від Поґодіна та Ключевського,
Грушевський не вірив у масову міграцію київського населення на схід
чи на захід. Його арґумент був іншого роду. Він уважав і києворуську
державу, і Галицько-Волинське князівство продуктами історичної діяль-
ности тієї самої русько-української народности67. Наголос Грушевського
на історії народу та його пізніше зацікавлення соціяльним і культур­
ним життям нації виявилися вирішальними для встановлення тяглости
українського історичного досвіду.
Критикуючи Грушевського, Линниченко припустив, що «новая схе­
ма г-на Грушевского - з т а новость очень старая»6*. Хоча не зовсім
зрозуміло, що саме Линниченко мав на увазі, схема української історії,
яку опрацював Грушевський, безперечно в багатьох сенсах завершувала
підготовчу роботу десятків українських істориків народницького спря­
мування, зокрема Михайла Максимовича, Пантелеймона Куліша, Миколи
Костомарова та Володимира Антоновича, на вчителя Грушевського.
Ніхто з них не написав великої синтези української історії, проте їхні
дослідження окремих тем не лише підважували домінантну імперську
парадигму, а й закладали підвалини для інтерпретацій Грушевського69.
Власна схема української історії Грушевського, як її було подано в
статті 1904 року й в «Очерке истории украинского народа», вельми на­
гадувала план нарису української історії, що його у грудні 1895 року
запропонувала редакція журналу «Киевская старина». Цей план було
182