Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 183

Розділ 3. У пошуках національної парадигми
литовського періоду української історії та вкрай неґативне ставлення
до польського уря дування в Україні63.
Під упливом Антоновича Грушевський став переконаним і щи­
рим послідовником народницької ідеології, але з плином часу він по­
чав сповідувати ширший національний підхід. Ця еволюція відбилася у
використанні істориком засадничого терміна «народ». Значення його
в працях Грушевського 1890-х -1900-х років повільно, але неухильно
змінювалося. Спершу він уживав його як синонім народних мас, але
згодом почав уживати як відповідник нації. В інавгураційній лекції у
Львівському університеті Грушевський стверджував, що історія дер­
жави чи культури повинна цікавити історика лише тією мірою, якою
відбиває життя народу і впливає на нього, або навпаки, сама зазнає
його впливу64. З часом ця жорстка інтерпретація української історії
передусім як історії народних мас поступилася місцем у свідомості
Грушевського більш інклюзивному національному проекту, котрий не
випускав з уваги народні маси, але вже не відкидав і не марґіналізував
історію держави й культури. Як сказано вище, у статті 1904 року про
традиційну схему «руської» історії Грушевський поставив народність у
центр своєї візії українського історичного наративу. Еволюція історика
від «народника» до здатного мислити широко національного історика
увиразнилася перед Першою світовою війною. Викладаючи своє нове
розуміння українського історичного процесу у вступі до третього ви­
дання першого тому академічної «Історії» (1913), Грушевський не лише
використовував термін «народ» у новому значенні (як нація), а й визна­
чав культуру (разом із соціяльним чинником) як один із двох головних
складників історичного досвіду українського народу (нації) після кра­
ху української державности. Думка про те, що історія держави лише
почасти відповідає історії народу, яку Грушевський виголосив в інав­
гураційній лекції 1894 року, у праці 1913 року зводилася до ролі неукра­
їнських держав в українській історії65.
Нове кредо Грушевський сформулював так: «Соціяльний і культур­
ний процес становить таким чином ту провідну нитку, яка веде нас
незмінно через усі вагання, через усі флюктуації політичного життя -
через стадії його піднесення і упадку, та вяже в одну цілість історію
українського життя, не вважаючи на різні пертурбації, а навіть ката­
строфи, які приходило ся йому переживати. Звичайно робило ся на­
впаки: слідячи історію політичних організацій, пришивано кусні історії
українського народу до історії державного життя польського, чи вели-
181