Розділ 3. У пошуках національної парадигми
ристовувати похідні від « Русі » етноніми й топоніми— Русь / русини в австрійській Україні та Малоросія / малоросіяни в російській- виказувала надто близький зв’ язок з Росією, щоб українські діячі початку XIX століття могли боронити осібний характер свого народу49.
Даючи певні розв’ язки, термін « Україна » породжував і труднощі. Один із багатьох проблемних моментів полягав у тому, що терміни « Україна » й « українці » надавали українській історії ще більшої перервности. А їй, із погляду традиційно налаштованих істориків, і без того не бракувало розривів, бо віками тут не існувало держави, керованої місцевими елітами. Проти перших обережних спроб послідовників українського руху на початку XIX століття зукраїнізувати « малоросійську » минувшину запротестував анонімний автор « Історії Русів », предтеча української національної історіографії. У вступі до своєї праці він ганив тих, хто застосовує терміни « Україна » й « українці » до історії Наддніпрянщини. Для автора « Історії Русів » ця земля була Малоросією. Він твердив, що населення Малоросії- це справжній руський народ, і заперечував цілий « українізаційний » історичний проект як польську інтриґу50. Ще важче було популяризувати терміни « Україна » й « українці » в Західній Україні. У габсбурзькій Галичині та Буковині народна історична пам’ ять не мала зв’ язків з козацьким минулим, а терміни « Русь » і « руський » доволі чітко відрізняли місцеве населення від панівної польської меншости й австрійської владної еліти.
Вихід знайшли, запровадивши наприкінці XIX століття в політичний і науковий дискурс термін « Україна-Русь ». Він народився внаслідок свідомих зусиль подолати термінологічні відмінності між російською й австрійською гілками українського національного руху. За словами Барвінського, термін цей запропонував Антонович в перебігу обговорення проекту « Бібліотеки ». Барвінський 1913 року записав: « Треба було також усталити вислів що до назви нашого народу й краю в супротивности до Московщини, і за порадою Антоновича принято прикметник українсько-руский в супротивности до великоруского, а іменник Україна-Русь в супротивности до Московщини » 51. Ймовірно, Антонович сподівався, що « Україна-Русь » з часом заступить інший складений етнонім « Мала Русь » і відкриє шлях до поступової зміни самоідентифікації народу. Якщо план і справді був саме таким, то він ніколи не втілився у Східній Україні, де комбінація « Україна-Русь » не здобула широкої підтримки навіть поміж інтелігенції. Набагато більшого успіху зажив він у Галичині й Буковині, де раз ухвалений термін пану
12- 11-349 177