Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 178

Частина перша. Нація т а імперія
російсько-українських стосунків, зокрема й києворуську проблематику.
Галичани добре усвідомлювали, що не можуть написати такий наратив з
огляду на брак професіоналізму в той час, коли історію почали вважати
не так мистецтвом, як наукою.
Оце усвідомлення стало тлом, на якому розгорталися зусилля Бар-
вінського заснувати катедру української історії у Львівському універ­
ситеті й запросити на неї науковця з Наддніпрянської України. Гру-
шевський, якому дісталася катедра, своїми працями цілком задовольняв
наукові інтереси київських учителів і колеґ, але не менше уваги він
приділяв і прагненням своїх галицьких попередників.
Структура минулого
Галицькі реалії кінця XIX століття відгукнулися, серед іншого, і в
назві головного твору Грушевського - «Історія України-Руси». Звід­
ки взялася ця складена формула і яке значення мала, якщо навіть
східноукраїнським сучасникам Грушевського на початку XX століття
вона здавалася застарілою й невідповідною? Цей термін безпосередньо
пов’язаний з розвитком українського історичного проекту в Галичині.
Масові переклади, що їх здійснювали видавці «Руської історичної бі­
бліотеки», акцентували потребу в українській науковій термінології,
передусім у прийнятному терміні на означення українського народу і
його території. Питання це було не таким простим, як може здатися на
перший погляд.
Терміни «Україна» й «українці», якими послуговувалися українські
національні будителі, мали і переваги, і вади. Є певна іронія в тому,
що ще на початку XIX століття провідники українського руху в
Російській імперії обрали собі та своїй землі назву, мало закорінену
і в інтелектуальній традиції країни, і серед більшості простих людей.
За княжої доби словом «Україна» руські літописці позначали пору-
біжжя заселених земель. У ранньомодерну добу його застосовували до
Середнього Подніпров’я, колиски української козаччини. До XIX сто­
ліття це слово не вживали на означення українського етносу чи етнічної
території загалом. Вибір національних будителів XIX століття вираз­
но зумовили два головні міркування. По-перше, бажання наголосити
зв’язки зі славною козацькою традицією, адже батьківщиною козацтва
була передусім Україна - Наддніпрянщина. По-друге, намір чітко роз­
межувати свою землю та народ і Росію. Дотеперішня традиція вико­
176