Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 177

Розділ 3. У пошуках національної парадигми
В його «Илюстрованной народной истории Руси» виклад російської
історії зведено до крихітного мінімуму, а наративну лінію накреслено
від Київської Русі через Галицько-Волинське князівство до історії ко­
зацтва46.
Невдовзі «Історія» Барвінського стала найпопулярнішим історичним
твором у галицьких сільських читальнях і тримала свої позиції аж до
виходу «Ілюстрованої історії України» Грушевського у 1910-х роках47.
Появу «Ілюстрованої історії Руси» Барвінського вітали також історики
в Наддніпрянській Україні. Один із них, Антін Синявський, надрукував
рецензію, де схарактеризував цю працю як «цінний подарунок русько-
українській суспільности, якого по нашій історії ми не маємо, і котрий
треба мати кождій русько-українській сім’ї; тим більше треба пожал­
кувати, що сій історії Руси не вільно побачити України»48. Однак лейт­
мотив рецензії Синявського не компліменти Барвінському, а наголос
на гострій потребі в науковому наративі української історії, не просто
в популярному історичному оглядові. Чого бракувало Антоновичевому
студенту в роботі Барвінського? По-перше, йому не подобалися розподіл
матеріялу й періодизація історії. Він завважив також, що Барвінський
не знає найновішої літератури, використовує чимало леґендарних або
неперевірених відомостей і тримається осторонь наукових дискусій,
що їх наддніпрянські науковці вважали дуже важливими, або стає
у цих дискусіях на хибний бік. Одна з дискусій точилася довкола
етнічного походження українського народу і його стосунку до росіян
та білорусів. Ще одна - про знелюднення Києва після монгольської
навали. Недоречна ремарка Барвінського, нібито Київ лежав у руїнах,
підривала зусилля Антоновичевого кола довести неправоту Поґодіна
та його послідовників. Не зовсім задовольняло Синявського і те, як
Барвінський розглядав соціяльні чинники в історії.
Рецензія Синявського починається трохи недипломатично: він
зазначає, що Барвінський міг би наслідувати тих польських істориків,
які писали, наче поляки не мають власної опрацьованої історії, і те
саме сказ ати про українців. Завершує Синявський сподіванням, що
Барвінський таки знайде час створити «повну» історію України. Над­
дніпрянські українці жадали історії такого самого наукового рівня, як
російські й польські наративи. Вони хотіли, щоб новий наратив відо­
бражав їхній інтерес до походження націй і представляв усі аспекти
історії їхнього народу й суспільства, а не лише політичні події. Не в
останню чергу вони хотіли, щоби текст зачіпав найспірніші моменти
175