Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Seite 171

Розділ 3. У пошуках національної парадигми
Брак професійних істориків - випускників російських університетів
серед авторів перших оглядів української історії безпосередньо пов’яза­
ний з відсутністю курсів з історії України в університетах. А це, своєю
чергою, результат антиукраїнських настроїв у російських університетах
в Україні на початку XX століття. Порочне коло ширилося: політичний
тиск заважав викладати загальні курси з української історії, відтак пи­
сати книжки й підручники на цю тему не мало сенсу, а брак публікацій
перешкоджав запровадженню української історії до університетських
програм. Як показала ситуація в російських університетах після рево­
люції 1905 року, коли одразу в кількох навчальних закладах з’явився
новий предмет - українська історія, політичний чинник у цьому процесі
відігравав головну роль. До революції виходили дослідження, були про­
фесори, готові викладати історію України, але курс такий ніде не читав­
ся, бо університетські адміністрації чинили перешкоди.
Утім, науковці мали змогу звертатися до тих чи тих тем і періодів
української історії в загальних курсах історії Росії або ж викладати їх
яко спеціяльний курс з місцевої історії. Такий варіянт не підважував
чинність усеросійського наративу, і університетське керівництво його
толерувало. В результаті Володимир Антонович старався якомога
більше наповнити свої лекції з російської історії українським змістом.
Курс «російської» історії, що його він викладав спільно з Володимиром
Іконниковим, починався історією Київської Русі, далі окремо розгляда­
лися дві її наступниці - Русь південно-західна і Русь північно-східна, які
«возз’єднувалися» в історії імперської Росії17. Така була відповідь Анто­
новича на проблему, яку породжувала традиційна схема «російської»
історії, зокрема нехтування «південно-західною Руссю». Такий самий
підхід практикував Антоновичів студент і професор російської історії в
Харківському університеті Дмитро Багалій у своїх курсах з історії Росії18.
Олексій Маркевич, котрий викладав у Новоросійському (Одеському)
університеті у 1880-1895 роках, щосеместру читав спеціяльний курс з
історії «Південної Росії»19, але в Одеському університеті, як і скрізь, не
було загальних курсів з української історії і в результаті ніхто не писав
підручників на цю тему20.
Це не означає, що українські історики не писали синтез узагалі,
просто їхні праці не були синтезами української історії. У цьому сенсі
показовий приклад старшого колеґи Грушевського Дмитра Багалія. Той
факт, що Багалій до революції не написав огляду української історії,
тоді як Грушевський і Єфименко переймалися задоволенням дедалі
169