Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus

Частина перша. Нація т а імперія 1905 року дали змогу іншим авторам публікувати книжки з української історії. Олександра Єфименко 1906 року нарешті видрукувала свою «Историю украинского народа», а незабаром вийшла «Історія України- Русі» (1908) Миколи Аркаса14. У вступах до своїх книжок ці автори нарікали на відсутність загаль них викладів української історії. «Нарусскомязикенесуществуетцель- ного обзора истории украинского народа, хотя потребность в атом єсть, как показьівает хотя би успех переизданной недавно старої* “Истории Малой Росии” Бантиш-Каменского, которая усердно покупаєшся благо- даря одному своєму заглавию - писав Грушевський. Єфименко теж шкодувала, що давно немає систематичних оглядів української історії, і завважувала, що перевидання нарису Бантиша-Каменського свідчить про брак сучасних інтерпретацій історії «Південної Русі». «Аицу, за- интересованному в том , чтобьі составить общее понятие об истории зтой половини Руси, - писала Єфименко, - ничего не остаєшся, как об- ратиться к трудам Бантиш-Каменского и Маркевича, относящимся к тридцатим и сороковим годам прошлого века. Труди зти под названием “История Малороссии” действительно представляют собою система- тическое обозрение предмета. Но оба зти сочинения т ак устарели по своим приемам, т а к страдаю т отсутствием исторической критики, так отстали по отношению к своим источникам, что их значение в на- стоящее время лишь библиографическое: ни исторической науке в бли- жайшем смисле зтого слова, ни публике они ничего не д аю т»16. Утім, проблема полягала не лише в тому, що старі наративй 'не відповідали сучасним науковим вимогам до інтерпретації джерел, як відзначила Єфименко, - вони не відповідали новим ідеологічним і історіографічним тенденціям. І Бантиш-Каменський, і Маркевич писали свої праці в рам ках імперського наративу історії російської держави, а сама Єфименко дала історію народу, а не держави. На перший погляд дивно, але жоден з оглядів української історії, надрукований у Російській імперії, не вийшов з-під пера науковця, ко трий працював би в російському університеті. Грушевський був про фесором австрійського університету, а Єфименко ніколи не мала навіть маґістерського диплома і не викладала у вищій школі (аж 1910 року Багалієві, який тоді був ректором Харківського університету, вдалося присвоїти їй звання доктора honoris causa з російської історії). Не мав історичної освіти і Микола Аркас, офіцер флоту й помітний чиновник у Херсонській губернії на півдні України. 168

Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | страница 170