Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 169

Розділ 3. У пошуках національної парадигми
і зовсім забулися. Тим наш мужик не знає навіть свого національного
імені»10.
Хай там як українські активісти розуміли новий історичний нара-
тив, усі погоджувалися, що його треба створити. Це завдання випало
на долю Антоновича і його кола, точніше молодшої ґенерації в цьому
колі, зокрема лягло воно на плечі й найталановитішого Антоновичевого
студента Михайла Грушевського. За словами Грушевського, написати
повну історію України було «питаннєм чести своєї і свого покоління»11.
У грудні 1895 року редакція українофільського журналу «Киевская ста­
рина» оголосила конкурс на кращий огляд української історії12. Хоча
перемогла тоді Олександра Єфименко, саме Михайло Грушевський -
очевидно, його ще вважали молодим і недосвідченим - першим відповів
на виклик, який постав перед тогочасною українською історіографією.
1898 року Грушевський опублікував перший том академічної «Історії
України-Руси», а 1904-го не лише окреслив українську історію як на­
ціональний наратив у статті про традиційну схему «російської» історії,
а й переконав російську владу видати його «Очерк истории украинского
народа» з оглядом українського національного минулого.
Хоча всі три згадані попереду заклики дати український національ­
ний наратив висловили діячі східноукраїнського походження, надру­
ковано їх в українських виданнях в Австрії (Драгоманова і Синяв-
ського в Галичині, а Грінченка в Буковині). Новий наратив теж ство­
рив представник Наддніпрянської України, який, проте, обіймав викла­
дацьку посаду в австрійському університеті. Ці факти свідчать, що
написати та опублікувати систематичний виклад української історії в
Російській імперії було неможливо, принаймні до 1904 року. Створенню
національного наративу заважали не лише інтелектуальні застереження,
що їх мали Антонович та його коло, а й політичні умови, які панували в
Російській імперії від часу переслідування Кирило-Методіївського брат­
ства 1847 року аж до порівняного послаблення цензури напередодні
революції 1905 року. Ще 1904 року Грушевський наражався на численні
перешкоди публікації його праць у Росії. З автобіографії випливає, що
російські видавці більш ніж прохолодно ставилися до його «Очерка»:
«оден з дуже ліберальних видавців відмовляв ся побоюваннєм, що схе­
ма української історії, розходячи ся різко з принятою схемою русскої
історії (напр., включеннє давньої Руси), накличе на книжку некорист-
ний осуд зі сторони росийських наукових кругів»13. Прецедент, який
створила книжка Грушевського, та - що важливіше - революційні події
167