Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 166

Частина перша. Нація т а імперія
частину всеросійської історичної конструкції. Піднесення антропології
і розвиток археологічних досліджень у другій половині XIX століття
просунули національні проекти ще далі та спонукали шукати етнічні
антропологічні типи в доісторичних часах.
Карамзінський наратив зосереджувався на історії Московської дер­
жави й оминав важливі моменти української історії, тому українські
автори першої половини XIX століття прагнули виправити цю «неспра­
ведливість» і забезпечити історії своєї батьківщини місце в імперському
наративі. Анонімний автор «Истории Русов», яка після виходу «Ис‘
тории» Карамзіна з’явилася в Україні в безлічі списків, уважав не
великоросів, а малоросів справжніми наступниками київської спадщи­
ни і вимагав для співвітчизників почесного місця в загальноросійській
історії. Дмитро Бантиш-Каменський, автор «Истории Малой России
со времен присоединения оной к Российскому государству при царе
Алексее Михайловиче» (1822), намагався виправити «помилку» Карам­
зіна і залучити малоросійську історію в імперський наратив. Це вдалося
йому лише почасти. За іронією, до українських пошуків окремої істо­
ричної парадигми спонукав критичний голос російського журналіста й
історика Ніколая Полєвого, який закидав Бантишу-Каменському, що
в його книжці українське минуле - це історія російської провінції, а
не окремої одиниці. Ці пошуки почалися з виходом у 1842-1843 роках
«Истории Малой России» Миколи Маркевича. Його праця, написана
в традиції козацьких літописів XVIII століття, повертала українській
історії багато «специфіки», але однаково розглядала її як частину все­
російського історичного наративу. Зенон Когут завважив: «По суті,
Маркевич та інші історики початку XIX століття хотіли, щоб Україна
посіла належне місце в історії Російської монархії та держави»3.
Малоросійський субнаціональний наратив почав перетворюватися
на український національний наратив у працях першого ректора Ки­
ївського університету Михайла Максимовича. Полемізуючи з Міхаілом
Поґодіним, Максимович обґрунтовував українські права на києворуську
спадщину та боронив осібний характер української історії в дискусіях
з польськими істориками. Як і його козацькі попередники, Максимович
уживав поняття «Україна» стосовно Наддніпрянщини і на ній зосеред­
жувався у своїх дослідженнях. Розрив з козацькою історіографічною
традицією стався у працях Пантелеймона Куліша, Осипа Бодянського
і Миколи Костомарова, які обставали за розширення хронологічних,
географічних і соціяльних рамок українського наративу. Хоча в другій
164