Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 161

Розділ 2. Делімітація минулого
вае нових оборонців серед учених, від яких можна було сподіватися
чогось ліпшого»219.
Після 1917 року, коли схема Грушевського здобула собі в Совєтській
Україні помітне місце, годі було іґнорувати український виклик російській
історіографії і рішуче відкидати заявки Грушевського на Київську Русь.
Традиційна російська історіографія шукала вирішення української про­
блеми в кількох напрямках. Вона повернулася до нарікань і пропозицій
Любавського, Линниченка та Єфименко, які виступали за нову парадиг­
му російської історії, що охоплювала б якомога більше історії західної
і південнозахідної Русі. Внеском до творення такої парадигми можна
вважати багатотомну «Історію Росії» Джорджа (Георгія) Вернадського,
нащадка російської історіографічної школи і протеже Ростовцева у Єйлі.
В лекціях із російської історії Вернадський величезну увагу приділяв
Україні220. 1941 року він написав передмову до англійського перекладу
«Ілюстрованої історії України» Грушевського, де схарактеризував авто­
ра як «видатного українського історика, чий авторитет широко визнано
в краї та за кордоном»221. Не критикуючи Грушевського за привласнен­
ня Київської Русі, Вернадський писав про неї як про спільну спадщину
росіян і українців222.
Вернадський належав до чільних російських емігрантів-«євразійців»,
групи інтелектуалів, які особливо наголошували азійські зв’язки Росії й
уважали Російську імперію прямою спадкоємицею не Київської Русі, а
Монгольської імперії. Такий підхід усував Київську Русь із фокуса ува­
ги євразійців, але не надто впливав на їхню інтерпретацію української
історії як частини всеросійського наративу223. Розглядаючи історію
російсько-українських стосунків, один із колеґ-евразійців Вернадського
князь Ніколай Трубєцькой незмінно покликався на поняття спільної
російсько-української високої культури, яке на початку XX століття
висунув Пьотр Струве224. Але найбільше на формулювання російської
відповіді українському історіографічному викликові вплинули ідеї та
підходи, вперше запропоновані Васілієм Ключевським. У вже згадано­
му політичному памфлеті «Историческая правда и украинофильская
пропаганда» (1920) князь Алєксандр Волконський цілими абзацами ци­
тував «Курс русской истории» Ключевського на доказ теорії міграції.
Своє захоплення Ключевським він пояснював так: «Все, что ми сказали
до сих пор о малороссах, єсть дословная или почти дословная виписка
из курса профессора Ключевского. Ми сознательно прибегли к такому
159