Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | страница 160

Частина перша. Нація та імперія
мір цієї дискусії затьмарив внутрішньоукраїнський, бо дебати про «все­
російський» історичний наратив зачіпали осердя і російської, й укра­
їнської ідентичностей.
Поміж російських учасників дискусії спостерігалося щонайменше два
напрямки. Перший відповідав росту модерної російської національної
ідентичности і відображав дедалі більший інтерес великоруського сус­
пільства до великоруської історії. Саме цей напрямок Грушевський на­
магався залучити на підтримку своєї деконструкції традиційної схеми
«русскої» історії; проти нього виступали і врешті-решт завдали йому
поразки історики, які твердо трималися російського імперського нара-
тиву або вважали, що російський національний наратив утворено з істо­
рій усіх трьох «руських племен»: великоросів, малоросів і білорусів. Як
ми вже бачили, українське відродження і боротьба за незалежність від
Росії в роки революції Довели небезпеку схеми Грушевського для ідеї
російської єдности не лише прибічникам всеросійської ідеї в Україні, а
й історикам у самій Росії. До революції тільки один відомий російський
історик, Алєксандр Прєсняков, автор монографії про становлення вели­
коруської держави, визнавав, що на нього якоюсь мірою вплинула схе­
ма Грушевського. Як наслідок він виводив великоруську історію від пів-
нічносхідної, а не південносхідної Русі216. З інших помітних російських
істориків, на чиї погляди в той чи той спосіб вплинули праці Грушевського,
можна назвати Матвєя Любавського і Сєрґея Платонова217. їхні головні
праці, як і книжку Прєснякова про великоруську державність, написано
до революції 1917-го, і вони заховують неабияку толерантність до укра­
їнського проекту, яка побутувала в російських наукових колах.
Нову тенденцію в російській науці засвідчує ставлення Міхаіла
Ростовцева до тлумачення Грушевським Київської Русі. В уже згаданій
франкомовній статті 1922 року про походження Русі Ростовцев вели­
кою мірою використав «Історію України-Руси», але суворо скритикував
її автора за спробу розмежувати російську й українську історії та за­
писати києворуський період суто за історією України. На його думку,
чільна концепція Грушевського, а саме «повне відокремлення російської
й української історії і виняткова заявка останньої на київську історію
роблять читання цієї книжки справою болісною. Це тим більше шкода,
що ерудиція автора величезна»218. Грушевський відгукнувся на критику
Ростовцева в рецензії 1925 року на його праці: «На жаль, стара схема
Іловайського, всупереч децентралізаційним тенденціям Революції, набу-
158