Частина перша. Нація т а імперія
схоже, згодом ці теорії не здавалися йому аж такими важливими, аби про них спеціяльно писати. У примітці до третього видання першого тому « Історії »( 1913) він просто згадав статтю Алєксандра Спіцина з критичним розбором аргументів Ключевського про міграцію київського населення211.
Із ретроспективного погляду, нехтування теорій Ключевського виявилося тактичною помилкою Грушевського. Хоч він і виграв у науковій дискусії, боротьба за сприйняття публікою історії Київської Русі й етнічної належности її основного населення була ще попереду. Ідея Ключевського про знелюднення Київської землі, попри її умоглядний характер, поширилася серед російської публіки, передусім завдяки популярності самого Ключевського і його « Курса русской истории ». Вона закоренилася в російській емігрантській і совєтській історіографії й у такий спосіб помітно впливала на те, як це питання розглядали в історіографії західній.
До наукової дискусії про історичну спадщину Київської Русі Михайло Грушевський долучився порівняно молодою людиною. У ході дискусії його позиція змінилася: спершу вірний продовжувач історіографічної традиції Максимовича, що мала на меті з’ ясувати, яка з російських народностей має більші права на Київ, він став національним істориком і порушував те саме питання вже не щодо народностей, а щодо окремих націй. Схоже, він лишався послідовником Максимовича, коли писав свою відзначену нагородою книжку про історію Київської землі і навіть коли переїхав до Львова 1894 року. В інавгураційній лекції у Львівському університеті Грушевський ще говорив про Київську Русь як про федерацію, скріплену єдністю руського народу212. Лише згодом, у перші роки XX століття, він став одним із найенергійніших пропагандистів нової схеми української історії, базованої на тезі про те, що такої однорідної етнічної групи ніколи не існувало.
Добре обґрунтована заявка Грушевського від імені українського національного наративу на києворуську історію- поворотний пункт у відокремленні української історії від російської. Його ім’ я стало синонімом революції у східнослов’ янській історії та нової схеми української історії, яка починалася києворуським періодом. Але наскільки новою була ідея вести відлік української історії від давньоруської доби? Останнім часом на це питання намагалися відповісти, розглядаючи внесок Грушевського в полеміку про спадщину Київської Русі у ширшому історіографічному контексті. Дехто з істориків відзначав доробок його
156