Частина перша. Нація т а імперія
У книжці 1891 року про історію Київської землі Грушевський звернув окрему увагу на проблему реструктурування політичних і соціяльних відносин в Україні під впливом монгольської навали196. Він доводив, що після нашестя в Київській землі зникла князівська влада, адже в багатьох містах і містечках у той чи той спосіб порядкували монголи, і був переконаний, що ця зміна знаменує період громадського урядування у Східній Україні, бо міста та сільські громади випали з-під влади князів і вершили свої справи незалежно, під номінальним контролем монголів. Утілення цього вільного громадського життя Грушевський добачав в історії Болохівської землі у верхньому Побужжі. Йому подобалося, що болохівці й інші « татарські люди »( як називав українське підмонгольське населення автор Галицько-Волинського літопису), опиралися відновленню князівського контролю над своїми справами, що відповідало його народницьким поглядам на роль громад в українській історії197.
1892 року Грушевський під псевдонімом « М. Сергієнко » оприлюднив статтю з історії українського громадського життя за монгольського панування198, у якій розвинув багато думок, викладених у монографії 1891 року. Він хвалив болохівців та решту « татарських людей » за опір спробам Данила Галицького, одного з найбільших героїв українського історичного наративу, зокрема і праць самого Грушевського, повернути контроль над цими громадами під прапором антимонгольської боротьби. Статтю сприйняли неоднозначно. Володимир Антонович відгукнувся дуже прихильно, бо вона відбивала багато його власних народницьких ідей, і, навпаки, з болгарської еміграції її різко розкритикував Михайло Драгоманов. Він заперечував саму ідею протиставляти державу та суспільство в українській історії, бо ця тенденція, інспірована російською науковою традицією, сприяла відокремленню руської історії від історії Европи. Він також уважав ворогування Данила і болохівських громад конфліктом двох різних держав і неґативно оцінював дії « татарських людей », які заважали Данилові успішно боротися з монголами199. Грушевський, обізнаний з критикою Драгоманова, вочевидь, погоджувався з окремими зауваженнями патріярха українського руху. В другому виданні третього тому « Історії » питання про « татарських людей » викладено вже набагато виваженіше. Цього разу історик не так ентузіястично описує демократичний характер « громадського руху », менше уваги приділяє його історії та, як ніколи досі, вказує, що цей рух завдячував монголам200.
152