Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 152

Частина перша. Нація т а імперія
вати арґументи одного з найпомітніших і найталановитіших поборників
тієї теорії Алєксєя Соболєвського151. Численні праці цього мовознав­
ця про етнічне походження київського населення з ’явилися вже після
Антоновичевої статті 1882 року, і відповісти на них випало Грушевському.
У своїй книжці він стисло оглянув лінґвістичні гіпотези Соболєвського
і висловив щодо них багато критичних зауважень, але увагу зосере­
див передусім на історичних арґументах опонента. Аналізуючи їх,
Грушевський поділив питання про спустошення монголами Подніпров’я
на дві частини: розграбування Києва і гадане руйнування Київської
землі. Він заявив, що про масштаби руйнації Києва можна сперечатися,
-але немає жодних підстав стверджувати, нібито терен узагалі було так
спустошено, що це спричинило аж масову міграцію. На його думку,
навіть розграбування Києва монголами прихильники поґодінської теорії
надто перебільшували.
Джерела, на які найчастіше покликалися поґодінці, доводячи спу­
стошення Київської землі, - записки Пляно Карпіні та «Житіє св.
Михайла Чернігівського». Жодне з них, на думку Грушевського, для
цієї мети не надавалося, адже свідчення Карпіні про монгольський роз­
гром насправді стосувалися не Київської землі, а Волині, а картина
руйнації в «Житії св. Михайла Чернігівського» змальовує не конкретно
Київську землю, а загальну ситуацію у всіх руських землях, які пере­
жили наїзд монголів. Історик заперечив трактування Соболєвським
літописного запису про повернення князя Михайла з Польщі на Ки­
ївщину після монгольської навали та його перебування на одному з
островів поблизу Києва. Соболєвський витлумачив це свідчення як до­
каз того, що Михайлу ніде було стати в Києві, зруйнованому вщент, а
Грушевський нагадав, що принаймні двоє київських князів звели свої
палати на дніпровських островах і так само міг зробити князь Михайло.
Він відкинув ще один арґумент, висунутий Соболєвським на користь
повної руйнації Києва і зіпертий на повідомленнях літописця про те, що
монголи зберегли життя воєводі Дмитру, який керував обороною Києва,
аби він засвідчив винищення жителів міста. Покликаючись на записи
Карпіні, Грушевський стверджував, що монголи зазвичай вбивали знать,
і сам той факт, що вони зберегли життя Дмитрові, нічого для літописця
не означає, хай там яка доля решти київського населення192.
Ще непереконливішою вважав Грушевський спробу Соболєвського
довести сплюндрування цілої Київської землі, бо про це не пише жо­
ден літопис, а з Волинського літопису випливає, що після пограбування
150