Розділ 2. Делімітація минулого
Черніговом і Переяславом, він завважував, що Переяславщину могло населяти інше плем’ я, скажімо, не сіверяни, а поляни, і дивувався, чому історики пов’ язують українські діялекти Деснянщини лише з сіверянами та не розглядають при цьому деревлян186. Порушені ним питання підважували окремі арґументи Грушевського проти Шахматова, але не заперечували їхньої логіки. Перебіг цієї дискусії довів слушність позицій Грушевського: на кінець 1920-х років теорії великоруської етнічної належности полян і сіверян було забуто.
Друга головна ідея прихильників поґодінської теорії: під час монгольської навали 1240 року Київську землю було нещадно розграбовано, що нібито викликало знелюднення реґіону і міграцію населення на північний схід. Думку про небачене на інших руських теренах сплюндрування Київської землі першим підважив і переконливо спростував Михайло Максимович. Він засумнівався у причетності до цієї теми двох джерел, на яких спирав свою гіпотезу Поґодін. Перше- повідомлення автора Суздальського літопису про спустошення українських земель, друге- записки Джовані да Пляно Карпіні, папського посла до монголів, який проїздив через Україну 1245 і 1247 року187. На думку Максимовича, ці джерела нічого не кажуть про міграцію. Вони справді малюють картину спустошеного монголами реґіону, але не дають підстав стверджувати, ніби ці руйнування більші за ті, яких зазнала північносхідна Русь, або що міста, розбиті ордою в південній Русі, не відбудувалися, як вони відродилися в північносхідній частині Київської держави188. Максимовичеву критику історичних арґументів Поґодіна розвинув Антонович. У статті 1882 року про історію Києва у XIV-XVI століттях він приділив особливу увагу критичному аналізу повідомлень про монгольську навалу в руських літописах. Порівнявши відповідні звістки в Іпатіївському і Лаврентіївському списках, у Воскресенському і Густинському літописах, а також опис розграбування Києва монголами у київському « Синопсисі »( 1674), він дійшов висновку, що масштаб цих спустошень автори й редактори руських літописів та інших історичних творів дуже перебільшували. Антонович указав, що ті ж таки літописи свідчать про неперервність політичного, релігійного та соціяльного життя в Києві на довколишніх землях після монгольської навали. Він погоджувався, що політична вага Києва в цей період занепала, але заперечував міґрацію київського населення, яка становила важливий складник поґодінської теорії189.
Коли Грушевський долучився до дискусії своєю книжкою з історії Київської землі( 1891) 190, перед ним постало непросте завдання спросту
149