Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Página 149

Розділ 2. Делімітація минулого
належати до іншої етнічної і мовної групи, ніж довколишнє населення
у Правобережній Україні175. На думку Грушевського, саме позиція Яґіча
переконала його студента Алєксєя Шахматова, який спершу вважав де­
ревлян, полян і сіверян великоросами, викреслити перші два племені зі
списку племен великоруських діялектів176. Справді, відмова Шахматова
від гіпотези про великоруський характер племені полян поклала край
одному з найпотужніших аргументів, що їх висували прихильники по-
ґодінської теорії. Битву було виграно, але війна тривала - питання ет­
нічної належности північно-східних сусідів полян, сіверян, невдовзі ста­
не головним яблуком розбрату між двома науковими таборами.
Гіпотези про великоруське походження сіверян зміцнював авторитет
філологів, які визнали українське /малоруське походження полян, а саме
Яґіча і Шахматова. Цю ідею вперше висунув Яґіч у тій самій статті, де
він підтримав арґументи Грушевського проти великоруського характеру
полян. Позаяк він не наводив доказів своєї ідеї, Грушевський вважав,
певно, не без підстав, що Яґіч просто-на-просто пропонує опонентам і
прибічникам поґодінської теорії компромісний варіянт. Він забрав вели­
коруський статус у полян і передав його сіверянам, на яких поґодінська
теорія теж претендувала. Дніпро у Яґічевій схемі поставав кордоном між
великоруськими й українськими племенами177. Шахматов, котрий, як уже
сказано, прийняв компроміс Яґіча, намагався знайти хоч якісь арґументи
на користь цієї нової теорії. Один із них спирався на непростій історії
стосунків між Києвом і Черніговом, центрами полянської і сіверянської
земель та столицями окремих князівств. Шахматов гадав, що стосунки
Києва і Чернігова складалися напружено, бо один був центром мало­
руського племені, а другий великоруського178.
Грушевському арґументи Шахматова здалися слабким доказом ет­
нічної відмінности полян і сіверян. Він наводив приклад Переяслава,
ще одного центру сіверянської землі, який (часто конфліктував з Чер­
ніговом, і не через етнічну ворожнечу, а тому що переяславські князі,
бажаючи унезалежнитися від Чернігова, намагалися зав’язати особливі
стосунки з суздальським князівством. Грушевський доходив висновку,
що політичні межі не збігалися з етнічними, адже на етнічно однорідних
територіях з політичних причин часто виникали осібні утворення. Проти
«політичних» арґументів Шахматова він виступив з археологічними і
лінґвістичними даними, доводячи, що полянські і сіверянські поховання
мало чим відрізняються між собою, натомість є суттєві відмінності між
типами поховань сіверян і в’ятичів, предків великоросів. Грушевський
10 *
147