Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 144

Частина перша. Нація т а імперія
державі. За словами історика, кілька чинників полегшили утвердження
варязької теорії над іншими київськими леґендами: традиція варязь­
ких завоювань у Північній Русі, помітна роль варягів у Києві в X і XI
століттях і те, що варяги рано прийняли місцеву назву Русь152.
Чимало ідей Грушевського проти норманської теорії виявилися
слушними, і їх прийняло наступне покоління дослідників Київської Ру­
сі153. Особливо корисний огляд норманської полеміки в одній зі вставок
до першого тому «Історії», який підсумував норманську дискусію в час,
коли історичні й лінгвістичні аргументи поступалися місцем аргументам
передусім археологічним154. Але не всі припущення Грушевського ви­
тримали перевірку часом, як-от переконаність у слов’янському похо­
дженні імен декого з перших київських князів, зокрема Олега й Ольги.
Грушевський заперечував норманістське ототожнення їх зі скандинав­
ськими Хельґі, Інґер і Ельґа, але знайти слов’янські корені цих імен
не зміг, тож у вставці про норманську теорію просто оминув цю тему.
В коментарі про походження імен руських представників, згаданих у
дипломатичних угодах з Візантією, він писав: «Імена в договорах дово­
дять, що особливо в 1-ій половині X століття в старшій княжій дружині
Варягів було дуже велике число. Не так ясна справа з іменами київських
князів. НорманІсти виводять їх з скандинавських пнів, але сей скандивізм
не зовсім певний»155.
Спроби Грушевського вивести слов’янське коріння імен перших
київських князів наразилися на гостру критику польського філолога й
історика культури Алєксандра Брюкнера, який рецензував німецький
переклад першого тому «Історії» (1906)156. Брюкнер, переконаний нор-
маніст, визнавав історичну ерудицію Грушевського, але різко критику­
вав його аргументи проти норманістів. Він часто прибирав поблажли­
вого батьківського тону і висміював антинорманістську течію в науці як
«єресь»: зображував антинорманістів Ломоносова, Іловайського і Гру­
шевського філологами-дилетантами, а філологію Іловайського та Кос­
томарова означив як «монголо-козацьку». Задля справедливости слід
сказати, що так само Брюкнер ставився і до декого з прихильників нор­
манської теорії. Міхаіла Поґодіна, наприклад, він характеризував як лю­
дину, «у якої замість мозку тільки благонадьожность функціонувала».
Авторитет у слов’янських літературах і мовах, Брюкнер зосереджувався
передусім на лінгвістичному боці норманської дискусії. «Якби тільки в
дружині з ’явилися шведські імена, то ще можна було б погодитися з
цими вкрапленнями, - писав він про твердження Грушевського, нібито
142