Частина перша. Нація т а імперія
Грушевський повністю погоджувався з Іловайським, відзначаючи вплив на нього ідей Міхаіла Каченовського і Степана Гедєонова145; у другому уникав згадувати Іловайського, хоча його власна інтерпретація історії Київської Русі як держави, створеної полянами, дуже нагадувала погляди попередника. Це замовчування почасти можна пояснити тією обставиною, що Грушевський використовував гіпотезу Іловайського про домінантну роль полян як підґрунтя для формулювання виняткової української заявки на історію Київської Русі- заявки, яка підважувала і деконструювала бачення Іловайським російського минулого як історії одного російського народу144.
Розлогий історіографічний огляд норманської дискусії Грушевський подав у першому томі академічної « Історії », проаналізувавши всі « за » і « проти » норманістів. Варязькі імена руських дружинників він пояснював тим, що на службі в руських князів і серед руських купців справді було багато варягів. На його думку, саме ці новоприбульці в Руську землю могли породити в сусідніх народів враження, ніби русь має шведське коріння. Так він тлумачив згадку про шведське походження Русі в « Бертинських аналах », скандинавське походження руських назв дніпровських порогів, зафіксованих Константином Багрянородним, скандинавські імена руських послів у договорах з Візантією 911 і 944 років. Етимологію назви Русь Грушевський уважав ахілесовою п’ ятою норманської теорії. Він висміював припущення, нібито шведи, яких фіни знали під назвою « Ruotsi », могли відкинути власну і взяти чиюсь чужу назву, і заявляв, що київська земля була відома як Русь ще задовго до народження Рюрика147.
Особливо значущі для антинорманістських аргументів Грушевського- його студії структури і текстуальної історії Початкового літопису, яким він присвятив другу із двох вставок у першому томі « Історії ». Натхнення і критичний запал він черпав у працях Ллєксєя Шахматова, найбільшого авторитета в дослідженні руських літописів і переконаного норманіста. Шахматов зреволюціонізував вивчення Початкового літопису, визначивши найстаріші пласти тексту в другій редакції Новгородського першого літопису148. Ці та інші відкриття і гіпотези Шахматова глибоко вплинули на дослідження Грушевським руського літописання незалежно від того, погоджувався він із колеґою а чи заперечував його. Одна з гіпотез Шахматова, до якої Грушевський ставився скептично, полягала в тому, що « найдавнійшу компіляцію », котра нібито послужила основою для найраніших свідчень у Початковому літописі, зроблено в Києві
140