Розділ 2. Делімітація минулого
Ніколай Карамзін і Міхаіл Поґодін підтримували норманську теорію, а неросіянин Ґустав Еверс затято її заперечував140.
Із-поміж українських істориків першим до норманської дискусії долучився Михайло Максимович, а за ним Микола Костомаров. Обидва були антинорманістами в тому сенсі, що вірили у слов’ янське походження Руської держави. Для них, як і для всіх антинорманістів, найбільша проблема- свідчення Початкового літопису( найранішого руського літопису) про запрошення варягів новгородцями у IX столітті та впевненість літописця у варязькому походженні не лише київської династії, а й самої назви Русь. Літописне свідчення— арґумент, до якого найчастіше вдавалися норманісти, і їхнім опонентам так чи так доводилося мати з ним справу. Максимович і Юрій Венелін( Гуца), ще один уроджений українець, ставили під сумнів скандинавське етнічне походження варягів, згаданих у Початковому літописі, і доводили, що новгородці насправді запросили балтійських слов’ ян141. Костомаров пов’ язував русь / варягів із Литвою, але згодом облишив цю теорію142.
З огляду на позиції Максимовича і Костомарова в норманській дискусії можна казати, що Грушевський продовжував традицію української історіографії, хоча робив це по-новому і набагато вигадливіше. З’ ясовуючи походження київської держави, Грушевський у багатьох сенсах підтримував теорію, яку в 1870-х роках висунув Дмітрій Іловайський, чиї підручники з російської історії були одним із головних засобів поширення ідеї єдности « російського » народу. У 1870-х роках Іловайський надрукував багато антинорманістських статтей. Він продовжував цей наступ і в пізніших публікаціях, а також у загальному курсі російської історії143. Грушевський, хоч і поділяв загальний підхід Іловайського до питання, доволі критично оцінював його кондиції науковця й уважав аргументацію Іловайського поверховою: « Правда, що антинорманісти могли собі часто бажати меньш енерґічного, але більш обережного адвоката: фільольоґія, котрою Іловайський хотів побивати фільольоґію норманістів, бувала часто страшна; його науковий метод дуже слабий- він розрубував питання, замість розв’ язувати » 144.
Хай там як, але Іловайський увів у норманістську дискусію два важливі елементи, які пізніше підхопив і розвинув Грушевський. Поперше, Іловайський відкинув свідчення Початкового літопису про запрошення варягів як ненадійне, по-друге, висунув теорію, що назва « русь » належала не варягам, а київським полянам, які заснували Руську державу і дали їй та її населенню своє ім’ я. У першому випадку
139