Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 138

Частина перша. Нація т а імперія
них як про південноруські. Скажімо, в російському перекладі першого
тому «Історії», виданому 1911 року під назвою «Киевская Русь», він
викинув усі згадки про антів як прапредків українців і замінив тер­
міни «руський» і «український» на «південноросійський» і «південно-
східнослов’янський ». У результаті речення, яке в першому томі «Історії»
звучало «Се все кажу, робить можна сказати - певним, що в Антах
маємо предків українських племен», у російському перекладі стало та­
ким: «Все зт о , повторяю, делает, можно сказать достоверним, что
в А нтах ми имеем предков позднейших южно-русских племен». Фраза
«Так усталена тотожність Антів з українськими племенами відкриває
нам кілька фактів з найранішої історії їх колонізації» перетворила­
ся на «Установленное таким образом тождество Антов с южними
восточно-славянскими племенами откривает нам несколько фактов из
истории их ранней колонизации
.
Справді, між трактуванням антського питання в Нідерле й у Гру-
шевського в його російськомовній книжці про Київську Русь різниці не
було. Але Нідерле, який знав і цитував цю книжку, волів не помічати
зміни в термінології і далі критикував Грушевського замість визнати його
пріоритет у тлумаченні антів як південних племен східнослов’янського
походження. Грушевський уважав, що ця критика мотивована політично,
і в рецензії на «Підручник слов’янських старожитностей» писав, що
Нідерле стурбувало «захитання руського єдинства». Для доказу він
навів завершальні слова книжки, де автор заявляв, що Великоросія,
Малоросія і Білорусь завжди були і до сьогодні є частинами одного на­
роду, а якщо в майбутньому й стануть автономними, то однаково зали­
шаться складниками однієї нації і, слід сподіватися, єдиної російської
держави135.
Після 1917 року на критику Грушевським політичних поглядів
Нідерле відгукнулися російські еміграційні кола. Автор під криптонімом
Е. К. опублікував у російській емігрантській газеті «Возрождение» стат­
тю «М. Грушевский против А. Нидер ле», у якій назвав Грушевського
«зазнавшимся сепаратистом», чиї нападки на «великого слависта»
Нідерле - це «предел грубости и одичания». Фінальні міркування
Нідерле про єдність трьох слов’янських народів автор-анонім охаракте­
ризував як «слова, к которим русскому человеку добавить решитель-
но ненего»ш . Рецензуючи «Слов’янські старожитності» Нідерле 1925
року, Грушевський відповів на закиди російської еміґрації: «Зайвою
річчю вважаю доводити своє право критично оцінювати досліди чесько­
136