Розділ 2. Делімітація минулого
1924), присвячений історії східних слов’ ян. У дискусії між Грушевським і Поґодіним-Шахматовим Нідерле обрав серединну позицію. Він відкинув погляди Поґодіна з Шахматовим на антів як східних слов’ ян і бачення Грушевським антської держави як попередниці Київської Русі. На його думку, анти- це тимчасовий політичний союз багатьох « південноросійських » племен. Його позиція збігалася з позицією Грушевського, от тільки Нідерле не вважав антів прапредками українців. У « Посібнику зі слов’ янських старожитностей » він наголосив цю думку і заявив, що анти не були українцями, бо в IV-XI століттях такого народу не існувало128.
Рік потому у « Слов’ янських старожитностях », спеціяльно присвячених історії й етнології східних слов’ ян, Нідерле розвинув свої аргументи, але цього разу обмежив період, коли ще не міг існувати малоруськийукраїнський народ, IV-VII століттями: « Не був“ то окремий слов’ янський нарід”,“ малоруський” або“ український” в значінню новіших українських теорій. Такого народу в IV-VII століттю ще тут не було. Було лише кілька южно-руських племен, що були звязані в політичну цілість на якийсь час. Антське сполученнє не може бути назване малоруським в національнім розумінню слова, тому що не знаємо, чи ціла малоруська галузь129 ІПахматова творила його, а подруге- се було тільки часове політичне сполученнє южноруських племен наоколо одного великого центра, подібного до того, що почав творитись на півночі в Великім Новгороді, на заході Галичу, та на Оці в Рязані » 130.
Реаґуючи на цю критику, Грушевський писав, що інтерпретація антської проблеми у статті Нідерле 1910 року не містить нових доказів, які підважили б його власне бачення, і що Нідерле згоден із ним стосовно складу антського союзу, обмежуючи його південною гілкою східнослов’ янських племен, тож його закиди- просто непорозуміння131. Справді, критика Нідерле не порушувала наукової аргументації Грушевського. Ідею про Київську Русь як державу антів він приписував Грушевському, спираючися на дрібній ремарці у висновках до статті 1898 року. Там Грушевський згадував Київську Русь як державу антів, доводячи тяглість міжнародної політики в регіоні132. Це було явне перенаголошення, і надалі Грушевський не просто уникав таких порівнянь, а й стверджував, ніби завжди вважав антів лише докиївським утворенням133.
Остерігаючись такої критики, Грушевський прибрав у російськомовних публікаціях пасажі про антів як про українські племена і писав про
135