Частина перша. Нація т а імперія
Фактично Шахматов прийняв « націоналізацію » антів Грушевського, але зробив це від імені « всеросійської », а не української нації. Якщо Грушевський уважав історію антів відправним пунктом історії українського народу, то Шахматов уважав її початком історії « російської »( східнослов’ янської) і розвинув цей підхід у наступних працях. У монографії 1919 року « Древнейшие судьбьі русского племени » 125 він не погодився з трактуванням антської історії у Грушевського і припустив, що розділення « русского племени » сталося не раніше, а після приходу антів в « Південну Росію ». Він і далі вважав антів предками « русского племени » загалом. Відповідаючи на аргументи Шахматова 1926 року, вже по смерти російського дослідника, Грушевський схарактеризував їх як приклад апріорного мислення. Він зазначив, що Шахматов сприймає власні гіпотетичні припущення як доконані факти, і виснував: « Знаючи наукову манеру покійного ученого, незвичайно швидкого в ставленню наукових гіпотез і в їх неустаннім перероблюванню і відмінюванню, в зв’ язку з новими ідеями, які виникали в його буйно-творчім інтелекті, можна думати, що за тих 7-8 літ, які пройшли від опублікування сих праць, він і сам поробив би в них ріжні зміни » 126.
Грушевський гадав, що однією з передумов формування народу є розселення і тягле проживання на компактній території. Тому він особливо критично спостерігав за спробами Шахматова зідентифікувати батьківщину « всеросійського » народу. Доводячи, що Шахматов розвинув свою теорію слов’ янської міграції під упливом Першої світової війни, маючи на думці гіпотетичне існування в давнину єдиного російського народу та російської держави, він показав несерйозність цієї теорії та викрив приховану за нею мету дати східним слов’ янам окрему прабатьківщину: « Для того [ Шахматов ] й комбінує фантастичну мандрівку сього руського народу наоколо Київа( з Балтійського моря на устя Дунаю, звідти на Волинь, з Волини на Дніпро, з-за Дніпра назад до балтійського району)- що нагадує хіба блукання єврейського народу по Аравійській пустині під проводом боговидця Мойсея » 127.
ІПахматовську візію антської проблеми заперечував не лише Грушевський, а й один із найбільших авторитетів у слов’ янській історії й етнології, чеський науковець Любор Нідерле. 1910 року він опублікував статтю з історії антів, ґрунтуючись на якій розглядав антську проблему у своїх пізніших дослідженнях з історії слов’ ян, серед яких « Посібник зі слов’ янських старожитностей »( Rukovfif slovanskych staroZitnosti, 1923) і перший том « Слов’ янських старожитностей »( Slovanske staroZitnosti,
134