Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 134

Частина перша. Нація т а імперія
Грушевський добре знав історіографію про антів і виклав своє ба­
чення цієї проблеми в статті «Анти» (1898) та першому томі академічної
«Історії»117. Він відкинув теорію Куніка, яка суперечила свідченням
Прокопія, що антами керують не одноосібні правителі, а народні збо­
ри, і заперечив зіперту на лінгвістиці гіпотезу, яка пов’язувала антів із
в’ятичами, через сумнівну аргументацію. Натомість за вихідний пункт
свого викладу він узяв припущення Крека, який уважав антів східними
слов’янами. Для Грушевського гіпотеза Крека була найпереконливішою,
бо південні слов’яни Мезії і Панонії, відомі як склавіни, не могли нале­
жати до союзу антів: «“Анти” можуть відповідати тільки східній групі,
але й то з певним ограниченнєм: ми не знаємо, як далеко сягало ім’я
Антів на північ; теоретично беручи воно могло обіймати всі східно­
слов’янські племена, але в наших звістках стрічаємо се імя тілько в подіях
і комбінаціях, які дотикають ся самої лише полудневої, чорноморської
кольонізації східно-слов’янської галузи»118.
Висновок Грушевського, зіпертий на свідченнях візантійських авторів,
які повідомляли про діяльність антів лише в Надчорномор’ї, збігається
з ранішою думкою Павла Шафарика, що невідомо як далеко на північ
простягалася територія антів, і близький до теорії Ґолубінського про
те, що нащадками антів були уличі й тиверці. Грушевський покликався
на Шафарика, але відкидав теорію Ґолубінського як безпідставну, бо
немає доказів, ніби уличі й тиверці покривали всю територію, первісно
заселену антами. У статті 1898 року Грушевський питав: «Чому саме ці
руські племена об’єднано разом під одним ім’ям?». Для нього самі уличі
й тиверці як нащадки антів сенсу не мали, але в поєднанні з сіверянами
їх можна було вважати такими119.
Чому така комбінація племен мала, на думку Грушевського, більше
сенсу, ніж два племені, як пропонував Ґолубінський? Ось відповідь самого
історика: «Анти - не північно-східно-полуднева галузь словянства, а
полуднева частина її північно-східного відділу, ті племена, що утворили
етнографічну цілість, яку тепер звемо українськ о-руською»120. Очевидно,
на думку Грушевського, разом узяті сіверяни, уличі й тиверці мали
більше підстав правити за ядро майбутньої української нації, ніж самі
тільки уличі й тиверці. Суть і новизна підходу Грушевського до антської
проблеми полягала в тому, що він залучав до дискусії національний
чинник. За його логікою, в антському союзі племен не лише починався
національний наратив української історії, а навіть склад цього союзу
132