Розділ 2. Делімітація минулого
він писав: « Східно-полуднева, українська галузь в сім моменті опановує ту територію, яку доля судила їй як її історичний верстат. Досі історія сеї території йшла своїми окремими дорогами, незалежно від історії будучої, української людности. Від сього часу сі два елементи зв’ язуються нерозривно і починається процес національного формування- перетворювання людности в національну спільноту на її національній території під впливами обставин, даних сею територією » 108.
Пошук серед слов’ ян предків сучасних українців переконав історика, що першою « етнополітичною групою », яку слід уважати безпосередніми прапредками українських племен, були анти. Анти- це племінний союз у Північному Надчорномор’ ї від Дунаю на заході до Азовського моря на сході у IV-VII століттях. Відомо, що 385 року анти зазнали поразки від ґотів. Візантійські автори VI-VII століть згадують їх серед варварських народів на північних кордонах імперії. Анти зникли з поля зору Візантії на початку VII століття, найімовірніше, на їхнє місце прийшли авари, які у VII столітті встановили свою владу на тій території109.
Дискусії про етнічну належність антів тривають до сьогодні, дехто доводить їхнє алано-іранське або Готське походження. Хай там як, у часи Грушевського більшість науковців уважала, що анти слов’ янського походження110, спираючись передусім на першій прямій згадці про антів в історичних джерелах. Йордан, автор « De origine actibusque Getarum »(« Про походження і справи ґетів » [ 551 ]), описував антів як плем’ я, яке разом зі склавінами становило народ венедів- так у ті часи називали слов’ ян111. У 1830-х роках німецький філолог Йоган Каспар Цойс висунув гіпотезу, що Йорданові склавіни- це західні слов’ яни, а анти- поєднання східних(« російських ») і південних слов’ ян112. У 1860-х- 1880-х роках чимало російських науковців намагалися пов’ язати антів із якимсь східнослов’ янським племенем. Алєксандр Ґільфердінґ, Йосиф Первольф і Дмітрій Іловайський уважали антів предками в’ ятичів113, північносхідного слов’ янського племені, яке заселяло басейн Оки. Євґеній Ґолубінський мислив їх предками південних племен уличів і тиверців114. Ці гіпотези розкритикував німецький філолог Ґреґор Крек, який « удосконалив » стару Цойсову теорію, ствердивши, що анти- це східні(« російські ») слов’ яни115. Дехто вважав антів передусім політичним, а не етнополітичним союзом. Цей погляд, уперше висловлений у 1870-х роках російським істориком Арістом Куніком, не здобув підтримки головно тому, що Кунікові твердження, нібито анти- це азійська династія, не мали під собою жодних підстав116.
9 * 131