Частина перша. Нація т а імперія
Пропонуючи вважати державу продуктом суспільного договору, Линниченко заявляв, що неможливо вивчати історію суспільства, не вивчаючи історію держави, яка одна може бути ядром будь-якого історичного наративу88.
Не дивно, що Линниченко вважав, ніби Грушевський недооцінює роль держави як загального чинника в історії. Зацитувавши відповідний уривок зі статті 1904 року( « политическая государственная жизнь- агент важний, но помимо нее существуют и другие агенти- жономический, культурний, которьіе имели иногда меньше, иногда больше значення, чем агент политический, но которьіе не должни оставаться в тенн за зтим агентом »), він доходив висновку, що Грушевський применшує вагу держави, яка справляла вирішальний вплив на культурний розвиток суспільства89. Линниченко стверджував, що Україна( Малоросія), не маючи незалежної держави, не розвинула власної незалежної культури, натомість перебувала під впливом культури польської або великоруської90. Щоб підкріпити свої арґументи, він покликався на авторитет професора Володимира Антоновича, який був і його, і Грушевського навчителем. Саме Антонович, наголошував Линниченко, висловив думку, що малоросіяни не створили власної держави у XVII столітті, бо були « безгосударственним » народом91.
Полемізуючи з Грушевським, Линниченко радикально змінив свої погляди, висловлені в лекції 1897 року в Московському університеті. Якщо спочатку його обурювало нехтування історії південно-західної Росії, породжене старою парадигмою російської історії, та означування її як « місцевої », то тепер він стверджував прямо протилежне і боронив зосередженість Ключевського на великоруській історії. У брошурі 1917 року Линниченко писав: « Г-н Грушевский, кажешся, полагает, что т о особенное внимание, которое исторнки наши уделяют жтории великорусского государства, єсть злой умисел, бюрократическая интрнга- подмена понятия“ русский народ” понятием“ великорусский” Но г-н Грушевский в своем увлечении узко национальними симпатиями не хочеш понять того, что историк познает настоящее изучением прошлого и если найдеш в нем агент большой творческой сили, то, естественно, на нем сосредоточит своє внимание; а и он спорить не будеш, что творческим агентом в создании современного русского государства как целой единици била преимущественно народносшь великорусская » 92. Для Линниченка держава залишалася початком і кінцем історичного
126