Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 127

Розділ 2. Делімітація минулого
го часу я був з вами. Коли ж мова йде про автономію України, то я
застібаюсь на всі ґудзики. Бо тут справа йде про животніші інтереси ве­
ликоруського народу, який ви одділяєте од теплого [Чорного] моря»84.
Результат революції зробив прибічників всеросійської ідеї набагато
агресивнішими. Промовистий факт: до написання «Украинского движе-
ния» Стороженка підштовхнув заклик російської емігрантської газети
дати огляд історії українського руху85. Князь Алєксандр Волконський,
автор ще однієї антиукраїнської праці «Историческая правда и украи-
нофильская пропаганда», у якій для заперечення поглядів Грушевського
використано цитати з Ключевського, написав її 1920 року на проти­
вагу українським виданням, поширюваним у Західній Европі, а також
аби переконати Антанту не надавати політичної підтримки незалежній
Україні86.
Які аргументи висували проти Грушевського його опоненти? Най­
повнішу відповідь на це питання дає брошура Линниченка, бо в ній
найнауковіше і найпрофесійніше розглянуто суперечку довкола тради­
ційної схеми «русскої» історії та ідеї Грушевського взагалі. Позиція
Линниченка в цьому питанні збігалася з позицією інших великорусь­
ких і малоруських критиків Грушевського. Як уже сказано, Линниченко
був імперським російським істориком українського походження, яко­
го ще на початку його наукової кар’єри не задовольняло місце «пів­
денноросійської» історії у «всеросійській» парадигмі і який вимагав
більшої уваги до історії цього регіону. Він заявляв, що стаття Гру­
шевського 1904 року порушує проблему, яку й він констатував у своїй
лекції в Московському університеті 1897 року, але зовсім з іншого боку,
який Линниченко вважав неприйнятним. Він щедро цитував статтю
Грушевського, наводив цілі уривки в російському перекладі і загалом
точно представив погляди історика87.
Основний момент в інтерпретації Грушевським східнослов’янської
історії, з яким Линниченко не міг погодитися, - оцінка історичної ролі
держави і народности. Головну «суперечність» Линниченко вбачав у
настанові Грушевського вивчати історію не російської держави, а укра­
їнської народности, яка, додавав він, «самостоятельного государственно-
го значення никогда не имела». На його думку, Грушевський надто да­
леко зайшов, намагаючись перенести фокус історичного дослідження з
історії держави на історію народу і суспільства, бо, відділяючи державу
від народу, він буцімто ішов шляхом «старьіх славянофилов», які вва­
жали державу і народ речами незалежними і плутали державу з урядом.
125