Частина перша. Нація т а імперія
шура « Малорусский вопрос и автономия Малороссии » з’ явилася революційного 1917 року. Її автором був уже відомий нам Іван Линниченко, який більшу частину свого наукового життя викладав в Одеському університеті. Книжечка містила критичний розбір статті Грушевського й аргументи автора проти автономізації України в 1917 році. За словами Линниченка, першу частину брошури він написав невдовзі після виходу статті Грушевського про традиційну схему « русскої » історії, але публікація затрималася, бо за тодішніх умов Грушевський не міг публічно відповісти йому в пресі з « полной свободой и откровенностью » 80.
Пізніше на « поблажливе » ставлення до Грушевського перед революцією 1917 року його російських і малоруських опонентів нарікав Андрій Стороженко, ще один історик малоруських поглядів, який виступав також під псевдонімом А. Царинньш81. Стороженко журився, що російські науковці шкодували для Грушевського гострої критики. Він згадував Алєксєя Шахматова і докоряв, що Харківський університет з ініціятиви « українофілів » Дмитра Багалія й Миколи Сумцова обрав почесними докторами Грушевського і Франка. Причину цієї поблажливости Стороженко вбачав у революційних політичних переконаннях історика і сподівався, що колись ще напишуть цілу книжку, яка викриє « подтасовки, передержки и произвольние измишления » Грушевського82.
Немає підстав сумніватися у щирості Линниченка, коли він стверджував, що не одразу виступив із публічною критикою Грушевського, бо той не мав змоги відповісти йому в належний спосіб, а також із огляду на певну солідарність ліберальних російських інелектуалів. Але ж не всі опоненти історика під час політичних переслідувань були такими ввічливими, як Линниченко. Збірка статтей, видана в Києві 1908 року з метою запобігти, щоб Грушевського вибрали на катедру історії в Київському університеті, свідчить, що політичних обвинувачів не бракувало83. Однак лише революція 1917 року перетворила український рух на небачену доти загрозу для поборників всеросійської ідентичности і породила потребу аналізувати й критикувати історичні погляди лідера цього руху Михайла Грушевського. У новій атмосфері симптоматичною була позиція щодо українського руху Алєксєя Шахматова. Шахматов, який сприяв скасуванню офіційної заборони на україномовні публікації 1905 року і допомагав Грушевському під час його заслання в Симбірськ 1914 року, напередодні революції 1917 року став в « українському питанні » на зовсім інший бік. Одному з очільників українського руху в Петрограді Олександрові Лотоцькому він нібито сказав: « До сьо
124