Розділ 2. Делімітація минулого
істориками, яка розвивається « вопреки воззрению самозванних представителей истинно-русских людей, зтих зпигонов Катковских фантасмагорий » 73.
Сторожев і Корсаков належали до тих російських істориків, які змогли оцінити внесок Грушевського в історіографію на основі його наукових досягнень і незалежно від політичних наслідків його теорій. Є всі підстави вважати, що більшість російських науковців не лише не схвалювали деконструювання Грушевським імперського наративу, а й ставилися до цього вороже. Серед них- й Іван Філевич, українець з походження, який викладав тоді у Варшавському університеті. Як уже сказано, 1892 року він разом із іншими привітав вихід книжки Грушевського з історії Київської землі та дуже високо її оцінив76. Десять років потому, 1902 року, Філевич видав у Львові брошуру, в якій нападався на теорію Костомарова про дві руські народності й обурювався Грушевським, котрий, мовляв, попри історичні факти, використовував цю теорію, аби довести окремішній характер української історії77.
Судячи з мізерних відомостей про реакцію на статтю Грушевського в Російській імперії, сутички між його прибічниками і супротивниками відбувалися здебільшого в Україні. їхній характер добре засвідчили дебати в Історико-філологічному товаристві при Новоросійському університеті в Одесі. Ініціятива влаштувати дискусію про статтю Грушевського походила від голови цього товариства, мовознавця Васілія Істріна78. Петро Климович, юрист і активний член одеської Громади, виступив з доповіддю на основі статті. У березні 1905 року Климович у листі до Грушевського так описував реакцію авдиторії на свій виступ: tБили горячие дебати- " москали”( а ими“ кишиш” наш университ е т) здорово нападали.... пеня поддерживало только 2 не лов. из наших земляков, да и т о вяло,“ москали” ополчились прошив меня, защищавшего Ваши положення- куча ». Істрін, якого, схоже, зачепила критика Іваном Франком його праць, аж він називав Франка « завзятим хохлом », не хотів дати Климовичу прочитати ще одну доповідь на основі іншої статті Грушевського про староруську етнографію, опублікованої в тій самій збірці, де й стаття про традиційну схему « русскої » історії. Врешті-решт, Климовичу дозволили виступити з цією доповіддю, але на той-таки день призначили виступ опонента Грушевського, філолога Боріса Ляпунова79.
Саме одеське коло дало першу і єдину посутню відповідь на статтю Грушевського 1904 року, хай і з запізненням понад десятиліття— бро
123