Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 122

Частина перша. Нація т а імперія
розвитком російської, а точніше, московської культури59. Історик висло­
вив сподівання, що в «Главньїх течениях русской исторической мьісли»
Мілюков свідомо вилучив зі своєї розвідки українську історіографію
XVIII і XIX століття60.
Важливо, що саме Мілюков почав деконструювання традиційної схе­
ми «русскої» історії. Він показав, що головні складники російського
історичного наративу, скомбіновані Ніколаєм Карамзіним на початку
XIX століття, первісно було сформульовано як відповідь на безпосередні
завдання московської зовнішньої політики кінця XV і початку XVI сто­
ліття. Аналізуючи погляди Карамзіна у «Главньїх течениях», Мілюков
зробив короткий екскурс в історію московської політичної думки і зав­
важив, як у часи Івана III виникає ідея відповідальности князів за роз­
дроблення руських земель на окремі уділи і як московська дипломатія
використовує поняття спадкових прав московських царів на руські землі
під литовським урядуванням. Він також простежує, як розвивалося уяв­
лення про походження влади московських князів із Візантії. За Мілюко-
вим, усі ці ідеї стали наріжними каменями російської історичної схеми61.
Немає сумнівів, що деконструкція Мілюковим московської історіо­
графічної схеми, особливо аналіз ролі київського династичного чинника
в московській політичній думці, зміцнювала критику Грушевським тра­
диційної схеми «русскої» історії. Саме після мілюковських «відкриттів»
Грушевський написав у рецензії на «Главньїе течения» (1898): «істо­
рична схема московської історіографії XVI-XVII в., її офіціозний і
утилітарний характер мали свій вплив на російську історіографію XVIII
і навіть XIX в.»62. Він іще раз наголосив цей момент у статті 1904 року
про традиційну схему «русскої» історії: «Схема ся стара, вона має свій
початок в історіографічній схемі московських книжників, і в основі
її лежить ідея генеалогічна - генеалогія московської династії. З по­
чатком наукової історіографії в Росії сю схему положено в основу
історії “Россійського государства” »63. Наприкінці XIX - на початку XX
століття і Грушевський, і Мілюков долучилися до деконструкції старої
імперської парадигми російської історії. Обидва не поділяли захоплен­
ня попереднього покоління російських істориків питаннями політичної
і правової історії, і обидва виступали за нову парадигму національної
історії64.
Грушевський уважав, що російські історики вже чимало зробили для
розвитку нової схеми великоруської історії, «очищаючи» «всеросійсь­
кий» наратив від епізодів, які належать українській і білоруській історії.
120