Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 119

Розділ 2. Делімітація минулого
менко вважала за потрібне убезпечитися від можливих звинувачень у
південноруському суб’єктивізмі і зазначила про своє великоруське по­
ходження та здобутки в галузі великоруської історії42.
Спробу Єфименко піднести статус «південно-західної Русі», залу­
чивши історію Великого князівства Литовського у всеросійську істо­
рію, важко назвати оригінальною. У статті про традиційну схему «рус-
скої» історії Грушевський згадував схожі наміри російських істориків
Ніколая Устрялова, Дмітрія Іловайського, Константіна Бєстужева-Рю-
міна, які «пробували викладати паралельно історію “Руси западной”,
себто Великого князівства Литовського, й “Руси восточной”, себто
Московської держави»43. Серед найвидатніших послідовників цієї тра­
диції був студент Ключевського і його наступник на катедрі російської
історії в Московському університеті Матвєй Любавський. У своєму
«Очерке истории Литовско-Русского государства до Люблинской
унии включительно» (1910) він, як перед тим Линниченко з Єфименко,
нарікав на брак наукового інтересу до історії «Литви і Західної Русі».
Суголосно настроям у Росії після 1905 року він намагався зацікавити
читачів, відзначаючи конституційні традиції «литовсько-руської» дер­
жави. Любавський писав, що Московська держава розвинулася в на­
прямку монархічного абсолютизму, натомість «Великое княжество
Аитовское развивалось в направлений конституционализма и полити-
ческой децентрализации. Оно отлилось в конце концов в форму избира-
тельной (в династических пределах) монархии»44.
Любавський уважав російське минуле історією двох «руських» дер­
жав, Московії та «Литви-Русі», і був переконаний, що вивчення «ли­
товсько-руської» історії допоможе пояснити російський історичний
процес загалом. Він стверджував, що історія не лише Московської, а й
«литовсько-руської» держави була «в известном смьісле прямим про-
должением, дальнейшим развитием истории Киевской Руси». Він навіть
ішов далі і доводив, що Литовська Русь зберегла більше києворуських
традицій, ніж Суздальська Русь, яка, «расселившись по верхней Волге и
ее притокам, устроила там свою жизнь на нових основаниях, отличних
от Приднепровской и Подвинской Руси»**. Люблінську унію 1569 року,
яка фактично означала ліквідацію Великого князівства Литовського
як незалежного політичного утворення і передавала українські й бі­
лоруські землі до складу Речі Посполитої, де домінували поляки, Лю­
бавський назвав «собитием первостепенной важности в общерусской
истории». На його думку, значення унії полягало в тому, що вона
117