Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 118

Частина перша. Нація т а імперія
ючи на термін, уживаний на означення окремих регіонів Великороси, а
частина «всеросійської» історії37.
Линниченкову позицію великою мірою поділяла інший видатний
український історик, росіянка з походження Олександра Єфименко38.
У передмові до «Истории украинского народа» (1906) вона не пого­
дилася з панівною в російській науковій літературі практикою роз­
глядати «російську» історію суто як історію північно-східної Русі, бо
ця інтерпретація «производит такую односторонность исторического
понимания, которая гранмчит в иних случаях с фальсификацией об-
щественного самосознания, хотя в большинстве случаев невольной и
бессознательной»^. Як і Линниченко, Єфименко бачила в російській
історії два складники: історію північно-східної, або московської Русі, та
історію південно-західної, або польсько-литовської Русі. Такий підхід
вона аргументувала розміром території і кількістю населення південно-
східної Русі, цілком порівнянними з територією і населенням північно-
східної Русі, а також відмінним характером їхніх культур та історій.
Єфименко вважала ці дві частини Русі рівними, однак вона ототож­
нювала історію польсько-литовської Русі з історією південної Русі/
Малоросії, заявляючи, що «лиіиь южная Русь жила самостоятельной
политической жизнью; Русь западная - племя белорусское - прекра-
тила своє политическое существование с поглощением ея Литовским
государством »40.
Єфименко наголошувала потребу вивчати південну Русь для роз­
витку «російських» історичних студій узагалі й адресувала свої аргу­
менти насамперед російським «західникам». Вона говорила, що дослід­
ження польсько-литовської Русі змінить панівні уявлення про опозицію
Росії й Заходу і допоможе «установить ясний взгляд на паши ис-
тинние национальние особенности, на наше действительное отли-
чие о т Европи, коренящееся не в одних лишь относительно поздних
условиях и особенностях истории северо-восточной»п. Нехтування
історією південно-західної Русі, за словами Єфименко, засвідчує брак
загальних історій України. На її думку, українську історію узакони­
ли тільки події 1904 року (неприхований натяк на ліберальну політику
нового міністра внутрішніх справ князя Петра Святополка-Мірського),
і цю зміну вона пов’язувала з виходом «Нарису історії українського
народу» Грушевського того ж таки року. Цікаво, що, критикуючи па­
нівну парадигму російської історії з дуже поміркованих позицій, Єфи-
116